Біологічні особливості малини

Малина (Rubus idaeus L.) відноситься до чагарників. ЇЇ стебла живуть близько двох років, підземна частина багаторічна.

Коренева система представлена кореневищем і додатковими коренями, що виростають з нижніх частин підземних стебел і відходять від них на 1,5-2,0 м в радіусі. Основна маса коренів розміщується в шарі грунтуна глибині 10 – 40 см.Окремі корені можуть проникати на глибину 1,5 м і більше, постачаючи рослину водою та додатковими мінеральними речовинами в критичні періоди.

Особливістю малини є наявність великої кількості адвентивних бруньок і етильованих пагонів на додаткових коренях. Бруньки формуються здебільшого в середині літа. Вони мають вигляд горбочків, які до осені проростають на 5-8 см у грунті. Навесні з них проростають кореневі паростки з власними кореневищем і коренями. Ці паростки втрачають зв’язок з материнською рослиною, після чого являють собою самостійні однорічні рослини.

Пагони. З бруньок, розміщених на кореневищі, проростають пагони заміщення. У молодих рослин в перший рік, як правило формується один пагін заміщення, в наступні роки їх відростає два-три, а починаючи з 4-5 річного віку, в основі кожного стебла минулого року відновлює ріст лише одна брунька. Тобто, в силу старіння кореневища окремі його розгалуження відмирають і кількість пагонів заміщення зменшується. Ті, що залишилися, розвиваються гірше, підмерзають і врешті кореневище гине.

Цикл розвитку надземної частини малини дворічний. У перший рік однорічне стебло закінчує ріст і в пазухах листків закладає плодові бруньки. На наступний рік стебла вгору вже не ростуть, а утворюють листки та плодові гілочки з квітками і ягодами. Після плодоношення в кінці вегетаційного періоду стебла відмирають.

Ріст молодих пагонів на протязі вегетації протікає помірно. Найбільш інтенсивно відбувається навесні і залежить від фенофази розвитку, погодних умов та умов вирощування. До початку достигання ягід висота пагонів складає 70-80% їх кінцевої висоти. За оптимального розвитку молодих пагонів ріст їх закінчується до початку вересня. Характерно, що пагони заміщення закінчують ріст раніше від кореневих паростків, внаслідок чого мають більш підвищену зимостійкість. Але ця закономірність проявляється тільки за умови, якщо кореневище не старіше шести років.

Пагоноутворююча здатність рослин малини є основним сортовим показником, але в значній мірі залежить від типу грунту, його родючості, вологозабезпечення, погодних та інших умов. При вирощуванні малини віддають перевагу сортам з помірною кількістю пагонів заміщення в кущі і низькою пагоноутворюючою здатністю. Надлишкові кореневі паростки значно знижують продуктивність рослин.

За ступенем пагоноутворення серед сортів виділяється кілька груп. Так, сорти Новокитаївська, Скромниця, Метеор, Гусар, Полка, Баб’є лєто, утворюють середню кількість пагонів заміщення і кореневих паростків, що забезпечує щільність плодоносного ряду. В них найбільш сприятливе співвідношення загальної кількості пагонів з плодоносними стеблами.

Сорти другої групи утворюють дуже мало пагонів заміщення і кореневих паростків. Такі насадження виглядають зрідженими при застосуванні стандартних схем садіння (Маросейка, Геракл, Вересневі зорі, Покуса). Третя група включає сорти, що дають надмірну кількість пагонів, значну частину яких при формуванні плодоносних смуг доводиться видаляти. До них належать Барнаульська, Латаш, Турнер, Полана, Херітедж.

Висота пагонів також є сортовою особливістю, однак вона в більшій мірі залежить від погодних умов і технологічних прийомів вирощування. Також важлива властивість сорту – стриманий ріст молодих пагонів в першій половині вегетації, що створює сприятливі умови для формування урожаю і його збирання. Високі молоді пагони, навпаки, активно конкурують з плодоносними за світло, воду і поживні речовини, чим погіршують збирання ягід. Тільки небагатьом сортам характерно формування пагонів заміщення зі стриманим ростом в першій половині вегетації. Поверхня пагонів малини зазвичай вкрита колючками різної густоти, форми і кольору. Останнім часом виведені сорти з безколючковими пагонами. Вирощування таких сортів полегшує догляд за насадженнями, знижує пошкодження ягід та підвищує продуктивність праці при видаленні пагонів та збиранні врожаю. Пагони деяких сортів малини мають восковий наліт різного ступеню інтенсивності, який пригнічує діяльність мікроорганізмів і підвищує стійкість до низьких температур, посухи, грибних хвороб.

Бруньки утворюються в пазухах листків на однорічних пагонах. У багатьох сортів їх буває по 2-3 в пазусі кожного листка. Розташовані вони одна над однією. Верхні бруньки в пазусі листка, як правило, більш розвинені і з них наступного року виростають плодові гілочки, а з нижніх – листки. Іноді обидві бруньки добре розвинуті і дають плодові гілочки. Однак у деяких сортів спостерігається диференціація і розпускання бруньок, утворення квіток та ягід в перший рік життя пагона в літньо-осінній період. Таке явище одержало назву ремонтантність ( слово «ремонтантний» означає здатний до багаторазового цвітіння й плодоношення протягом одного вегетаційного періоду). Для малини це дворазове цвітіння й плодоношення протягом однієї вегетації.

Якщо верхні бруньки пошкоджуються, тоді з нижніх, які звичайно утворюють листки, виростають плодові гілочки, проте вони слабкіші і дають менше ягід.

Скупченість розміщення бруньок на стеблі зростає знизу вгору. Найбільш продуктивні плодові гілочки виростають з бруньок, розміщених у верхній та середній частині стебла. Вони забезпечують до 86% врожаю. На верхівці бруньки слабкі і з них розвиваються маловрожайні плодові гілочки з дрібними ягодами. В нижній частині пагона повноцінні плодові гілочки погано розвиваються. Іноді ці бруньки не проростають, це пов’язано з явищем апікального домінування, що особливо проявляється при загущенні рослин, погіршенні світлового режиму та накопиченні грибних інфекцій.

Листки складні, непарноперчасті. На пагонах вони складаються з трьох-п’яти і рідко з семи листкових пластинок, а на плодоносних стеблах переважно з трьох. Залежно від сорту листки бувають різні за формою, опушенням, зморшкуватістю тощо.

Листки в нижній частині стебла в результаті затінення рано жовтіють і опадають, в середній – живуть довше. Листки ж верхньої частини пагонів довго залишаються зеленими і опадають лише після приморозків, що свідчить про повне визрівання пагона в цій частині. З часу розпускання бруньок до повного розвитку листка проходить 30-35 днів.

Квітки і цвітіння. У пазухах листків плодової гілочки утворюються суцвіття. На нижніх плодових гілочках вони розвиваються тільки в пазухах верхніх листків. Бічні суцвіття мають вигляд грона з 3-5 квітками. Закінчується плодова гілочка щиткоподібним суцвіттям. Вся ж плодова гілочка з її суцвіттями являє собою умовно складне гроно.

Суцвіття на плодових гілочках розвиваються неодночасно: спочатку зацвітають верхні квітки, потім нижні. Цим пояснюється досить довгий період цвітіння малини, що в одного сорту може тривати 20-30 днів. Через 25-30 днів після цвітіння з’являються стиглі плоди, період збирання яких залежно від умов року може становити 20-30 днів.

Квітки двостатеві, мають 35-40 тичинок і багато маточок. Хоча малина і самозапильна культура, однак у 2-3 сортових насадженнях зав’язується більше плодів і вони краще виповнені.

Плоди – збірна кістянка, утворена багатьма окремими плодиками (соковитими кістянками), що скріплені між собою і розміщені на твердому неїстівному плодоложі. Добра відокремленність від плодоложа – важлива ознака ягід малини. Це дає змогу не тільки забезпечити чистоту продукції при ручному збиранні, але і є основною умовою при механізованому збиранні врожаю. Найкраща відокремленість ягід настає в період повної біологічної стиглості. Міцність прикріплення їх до плодоложа підвищується у вологі періоди. Форма плодів, їх смак, щільність з’єднання кістянок і щільність м’якоті є характерними особливостями сорту. Залежно від сорту середня маса ягоди становить від 1,0 до 4,5 г.

Відношення до умов навколишнього середовища

В житті рослин малини важливу роль відіграють екологічні фактори, до яких належать світло, тепло, вода, грунт тощо. Однак вимоги різних сортів до зовнішніх умов середовища неоднакові. Тому врахування комплексу екологічних чинників при виборі сорту та технології вирощування культури є необхідною умовою одержання високого врожаю.

Температура. Реакція рослин на температурний режим періоду вегетації залежить від біологічних особливостей сорту та умов його вирощування, а потреба в теплі змінюється в залежності від фази розвитку і спокою. Так, до початку цвітіння сортів раннього строку достигання потрібна сума активних температур понад 10°С – 585-600°, для сортів середнього строку - 655-670° та для пізніх - 675-700°С. На цей час минають весняні заморозки і тому квітки практично не пошкоджуються ними. Але при поверненні холодів та заморозків підмерзають верхівки однорічних пагонів, а інколи і бутони та квітки.

Для достигання ягід для ранніх сортів необхідна сума активних температур 1750°, пізніх – близько 1840°.Cума температур вище 10°С для достигання ранніх сортів повинна становити 1235°С, пізніх 1400°С.

Помірна температура повітря сприяє росту коренів, а підвищена – кращому росту пагонів. Тому в період інтенсивного росту пагонів при підвищеній температурі нерідко ріст коренів затримується.

Промислове вирощування малини ранніх сортів доцільне в регіонах, де сума активних температур досягає 1300-1400°С, там же, де цей показник вище 1600-1700°, з успіхом достигає врожай і пізніх сортів. Пагони заміщення при цьому встигають досягти висоти 150-180 см та скинути не менше 50% листя. Закінчується листопад вже після значних приморозків (не менше –5°С), що свідчить про повне визрівання пагонів.

Не зважаючи на те, що малина росте далеко на півночі, вона не досить морозостійка і в безсніжні суворі зими у неї часто пошкоджуються пагони та корені. Корені, кора і деревина стебел, бруньки мають неоднакову стійкість до низьких температур. Корені підмерзають при мінус 21...24°С, але при наявності снігового покриву витримують морози до –32...37°С. Кора пагонів менш стійка до низьких температур ніж деревина, а бруньки більшості сортів пошкоджуються морозами понад –30°С.

Перевірка ряду сортів малини шляхом штучного проморожування показала, що сама висока стійкість до низьких температур спостерігається в листопаді-грудні. В цей час критичною температурою є –30...33°С, при якій рослини пошкоджуються досить сильно. Відлиги в січні-лютому та особливо в березні різко знижують морозостійкість бруньок та кори після 22...25° морозу. В місцевостях з сильними вітрами спостерігається висушування пагонів. На відміну від вимерзання при висиханні не спостерігається побуріння тканин пагонів. Висихання пагонів, як правило, різко посилюється в другій половині зими, коли рослини находяться в стані вимушеного спокою і тривалі відлиги викликають активізацію життєвих процесів. В цей період, особливо при частих суховіях, значно підсилюється випаровування води з бруньок та пагонів. При промерзанні грунту коренева система не в змозі компенсувати втрату води, і таким чином, сильне обезводнення тканин призводить до їх загибелі.

Весняні заморозки, як правило, не причиняють великої шкоди рослинам, так як вони цвітуть пізніше інших ягідних культур. Однак в окремі роки пізні заморозки можуть пошкодити квітки і навіть зав’язь малини. Критичними для квіток малини в фазі масового цвітіння є температури – 1,7...-2оС, в кінці цвітіння при зав’язуванні плодів -1,1...-1,6оС. Короткочасна дія (30 хв) температури мінус 3° на квітки малини викликає пошкодження 1/3 їх кількості. Збільшення тривалості такої дії або подальше зниження температури призводить до 100% загибелі квіток. В першу чергу пошкоджуються приймочка маточки, потім насінний зачаток і все плодоложе набуває темного кольору. Оптимальна середньодобова температура для росту і розвитку малини становить 18...25оС Підвищенні температури в період вегетації погіршують роботу листового апарату, підсушують рослини, однак сприяють прискоренню достигання ягід та покращенню їх біохімічного складу.

Світло. Малина досить світлолюбна культура. При нестачі світла відбувається витягування пагонів, які затіняють плодоносні стебла, період їх росту затягується, погіршуються умови підготовки до зимівлі. Плодові гілочки в умовах затінення також затягують ріст, подовжується період достигання ягід, якість яких значно погіршується. За таких умов порушується метаболізм і рослини стають менш стійкими проти ураження хворобами та до пошкодження шкідниками. Важлива роль світла і в пізньолітній та ранньоосінній період. Скорочення світлового дня в цей час та поступове зниження температури сприяють гальмуванню росту пагонів і готуванню їх до стану спокою. Світловий режим можна покращити різними способами - розміщення рослин, направляючи ряди з півночі на південь, споруджувати опору, своєчасно вкорочувати пагони, обмежуючи ширину плодоносних смуг і нормуючи густоту насаджень.

Волога. Малина виділяється серед ягідників високою чутливістю до нестачі вологи. Це пояснюється неглибоким заляганням кореневої системи і великою листовою поверхнею, що випаровує багато води. Найбільша потреба рослини у воді під час цвітіння та на початку достигання ягід. Нестача вологи в цей період призводить до зниження темпів росту пагонів, квітки недорозвиваються, ягоди дрібнішають, плодоношення закінчується передчасно. Відхилення від оптимального режиму зволоження (близько 80% НВ) в пізньолітній період порушує стан визрівання тканин і пагонів, чим знижує їх зимостійкість.

Разом з тим кореневища і корені не витримують тривалого (6-9 денного перезволоження). При 3-5 денному затопленні талими чи дощовими водами корені рослин задихаються, загнивають і відмирають. Грунтові ж води повинні залягати не ближче 0,8-1,5 м від поверхні грунту. Для малини є найбільш сприятливе рівномірне випадання на протязі року 700-750 мм опадів. Малина має підвищені вимоги і до вологості повітря. Жара і посуха повітря в період вегетації навіть при надлишку вологи в грунті викликають пошкодження найбільш ніжних тканин, засушують і деформують ягоди, різко знижують урожай і його якість. Повітряна посуха ( відносна вологість повітря менше 40% ) навіть з родючими грунтами та при регулярних поливах не дозволяє одержати високі врожаї малини. Проте при вирощуванні ремонтантних сортів, що плодоносять в кінці літа – на початку осені, коли встановлюється оптимальна вологість повітря можна одержувати регулярні і повноцінні врожаї.

Грунти. Малина вимоглива до грунтів та їх родючості. Розміщувати плантації малини краще на легких за механічним складом і достатньо родючих грунтах. Одні з них добре розвиваються на суглинкових і глинистих грунтах (Новость Кузьміна), інші на супіщаних (Новокитаївська).

Реакція грунтового розчину істотно не впливає на продуктивність культури. Однак рослини погано ростуть на занадто кислих та лужних грунтах. Перевагу віддають грунтам з реакцією ґрунтового розчину рН 5,7...6,5.

Кращими є сірі опідзолені, чорноземні, дерново-підзолисті та буроземні грунти середньої щільності легкосуглинкового та супіщаного механічного складу, які забезпечені достатньою кількістю поживних речовин та вологою. У взаємозалежній системі “клімат–грунт–плодова рослина–технологія вирощування” кожний із цих елементів відіграє важливу роль в економічній ефективності вирощування. У сприятливих для культивування малини грунтово-кліматичних умовах важливо підібрати господарсько-цінний сорт, а технологічними заходами домогтися підвищення його продуктивності.

 

АВТОРИ:

Босий Олег Володимирович

Дмитраш Ніна Іванівна

Чепернатий Євгеній Володимирович

Поперечна Олена В'ячеславівна

Суниця садова

Малина

Ожина

Чорниця садова (лохина)

Смородина

Агрус

Жимолость

Журавлина

Кісточкові (черешня, вишня, слива)

Грудень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
27 28 29 30 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

?>