Вибір високоякісного посадкового матеріалу є однією з найважливіших умов створення довговічного і високопродуктивного насадження малини. Багато виробничих проблем, що можуть виникнути у майбутньому безпосередньо пов’язані з використанням саджанців, що були вирощені з порушенням технології та містили збудників хвороб та шкідників.
Особливо це стосується вірусних захворювань, які здатні досить швидко поширитись по всьому насадженню (з обробітком грунту чи комахами переносниками) та значно знизити його потенціал урожайності. Єдиний метод боротьби з такими захворюваннями це видалення рослин, що мають будь-які ознаки присутності вірусу - проте ідентифікація та знищення усіх заражених рослин практично не можлива. Так, як малина може уражуватись значною кількістю вірусів, гарантувати безвірусність рослин може лише метод індекс-тестування вихідного матеріалу з подальшим його розмноженням за технологіями, що унеможливлюють повторне зараження.
Саме тому посадковий матеріал варто закупляти лише у розсадниках, що використовують сучасні технології розмноження та проводять лабораторне обстеження рослин на наявність патогенів. У виробництві використовується декілька типів посадкового матеріалу малини.
Зелені паростки.
Заготовлюються ранньою весною, коли їх висота становить 10-15 см.
Так, як рослини знаходяться у вегетуючому стані, потрібно уникати пошкодження кореневої системи і заготовляти рослини з достатньою кількістю грунту. Це ускладнює транспортування саджанців на великі відстані та унеможливлює імпорт матеріалу (де, за вимогою карантинної служби, вимагається миття кореневої системи рослин). До того ж термін зберігання таких саджанців лімітований – навіть за умови регулярного зволоження їх потрібно висадити впродовж 1-2 дні після викопування. Зелені паростки висаджуються на ту ж глибину, на якій вони росли в маточнику. Для зменшення транспірації листя бажано видалити нижні листки залишаючи лише декілька молодих біля верхівки пагона. При пошкоджені наземної частини під час чи після пересаджування з кореневої системи відростають нові пагони.
Однак такий посадковий матеріал вимагає ретельного догляду після посадки – для відновлення кореневої системи та успішної адаптації рослини необхідна достатня кількості вологи і повна відсутність конкуренції з боку бур’янів.
Однорічні саджанці (здерев’янілі паростки).
Це найбільш поширений тип посадкового матеріалу малини.
Заготовляються восени, коли рослини припинили вегетацію, та можуть бути використані для осінньої або весняної посадки. Посадковий матеріал для весняної посадки рекомендується замовляти заздалегідь у спеціалізованих розсадниках з доставкою перед висаджуванням. Саджанці, що були придбані восени можна зберігати 12-15 тижнів без втрати якості в перфорованих поліетиленових мішках при температурі -1оС. Рослини, що зберігалися у холодильнику висаджують ранньою весною. В цей час в грунті зазвичай є достатня кількість вологи і, до того ж рослини не мають вегетативної маси - тому полив необхідний лише при посадці та у випадку посухи.
Такі саджанці при посадці бажано розміщувати на декілька сантиметрів глибше, ніж вони росли у маточнику. Потрібно звертати увагу на розмір кореневої системи таких саджанців. Оптимальним вважається саджанець з частиною кореневища, що нагадує перевернуту літеру Т чи Г. Великий корінь є прийнятним, а рослини без коренів чи з невеликими коренями і без частини материнського кореневища можуть не прижитися.
Якщо через погану погоду не вдається відразу висадити придбані саджанці, їх можна тимчасово зберігати в темному прохолодному місці при температурі 0 - +4оС укривши кореневу систему вологою мішковиною. Рослини також можна прикопати у затінку розмістивши одним шаром у канавці достатньої глибини та присапавши коріння вологим грунтом. Грунт потрібно ущільнити та періодично зволожувати. Підготовлені таким чином рослини можна безпечно зберігати на протязі 1-2 тижнів.
Дворічні саджанці.
Отримуються шляхом пересаджування однорічних паростків ремонтантних сортів малини та дорощення їх на протязі ще одного сезону.
Використовуються як для осіннього, так і для весняного висаджування.
Такі саджанці мають добре розвинуту кореневу систему і потенціал для формування декількох сильних пагонів та лімітованого плодоношення навіть у перший рік вегетації. Дворічні саджанці дорожчі за зелені паростки та однорічні саджанці, і тому їх використання для створення молодого насадження не завжди є доцільним з економічної точки зору. Проте такі саджанці добре підходять для використання в технологіях захищеного грунту для отримання позасезонної продукції.
Вкорінені верхівки.
Чорноплідні сорти малини та ожина зазвичай розмножується шляхом вкорінення верхівки.
Для цього в серпні верхівка однорічного пагона прикопується на глибину 5-8 см. До закінчення вегетації формується достатня коренева система і саджанці відрізаються від материнської рослини залишаючи 10-15 см старого пагона. В такому вигляді їх закладають на зберігання для подальшої висадки на весні чи пересаджують восени. Після висаджування частину старого пагона відрізають і виносять з поля з фітосанітарною метою.
Кореневища.
Частини кореневища використовують для подальшого вирощування саджанців та, деколи - для створення насадження малини на плодоношення. Для цього відбирають кореневища діаметром 2-5 мм, які заготовляють у маточнику та відразу ж висаджують на поле чи маточник у добре підготовлений грунт на глибину 5-6 см., або закладають на зберігання у холодильник для подальшої весняної висадки.
Горщечкова розсада.
Горщечкова (касетна) розсада вирощується вкоріненням зелених живців в умовах штучного туману або отримується шляхом клонування (технології in vitro). Такі рослини мають добре розвинуту кореневу систему, яка знаходиться у торфосуміші та практично не пошкоджується при пересаджуванні. При висаджуванні горщечкової розсади можна використовувати овочеві розсадосадильні машини.
Як правило для вирощування горщечкової розсади використовують оздоровлені саджанці, отримані in vitro чи з маточного матеріалу, що пройшов індекс тестування на відсутність вірусів. Далі рослини вирощують в контрольованих умовах, що, при дотримані відповідних технологій, дозволяє отримання посадкового матеріалу вільного від вірусних захворювань та збудників хвороб кореневої системи.
Деколи для розширення існуючих плантацій до замерзання грунту заготовляють кореневища малини, які в лютому-березні ділять на окремі шматочки з живою брунькою і висаджують в касети. Таким шляхом до кінця травня можна отримати рослини, готові до висаджування в поле.
Рослини в горщечках знаходяться у стані активного росту та мають висоту 5-10 см. Саме тому не варто висаджувати розсаду у відкритий грунт допоки існує ризик весняних заморозків. Саджанці зазвичай поставляються загартованими, але якщо у розсаднику рослини не пройшли загартовування – після доставки їх тримають 2-3 дні у затінку, а потім на протязі тижня поступово переносять на сонце в достатній мірі зволожуючи.
Горщечкова розсада має ряд суттєвих переваг, що виправдовують підвищені витрати на її придбання:
добре приживання, що дозволяє висаджувати рослини на кінцеву густоту;
можливість створення насаджень на протязі всього періоду вегетації – від часу, коли минули загрози весняних заморозків і найпізніший термін – за один місяць до настання осінніх заморозків;
можливість тимчасового зберігання горщечкової розсади до висаджування без значних втрат.
Для створення насаджень малини може використовуватись будь-який з описаних вище типів посадкового матеріалу. Вибір того чи іншого варіанту завжди залежить від бюджету на посадковий матеріал та наявності саджанців. Але для створення багаторічних насаджень прийнятна якість саджанців є стратегічно важливим чинником успішності проекту та окупності інвестицій загалом. Саме тому варто вибирати надійного постачальника з підтвердженою позитивною репутацією, що зможе гарантувати однорідний здоровий посадковий матеріал і сортову відповідність посадкового матеріалу.
АВТОРИ:
Босий Олег Володимирович
Дмитраш Ніна Іванівна
Чепернатий Євгеній Володимирович
Поперечна Олена В'ячеславівна
Малина (Rubus idaeus L.) відноситься до чагарників. ЇЇ стебла живуть близько двох років, підземна частина багаторічна.
Коренева система представлена кореневищем і додатковими коренями, що виростають з нижніх частин підземних стебел і відходять від них на 1,5-2,0 м в радіусі. Основна маса коренів розміщується в шарі грунтуна глибині 10 – 40 см.Окремі корені можуть проникати на глибину 1,5 м і більше, постачаючи рослину водою та додатковими мінеральними речовинами в критичні періоди.
Особливістю малини є наявність великої кількості адвентивних бруньок і етильованих пагонів на додаткових коренях. Бруньки формуються здебільшого в середині літа. Вони мають вигляд горбочків, які до осені проростають на 5-8 см у грунті. Навесні з них проростають кореневі паростки з власними кореневищем і коренями. Ці паростки втрачають зв’язок з материнською рослиною, після чого являють собою самостійні однорічні рослини.
Пагони. З бруньок, розміщених на кореневищі, проростають пагони заміщення. У молодих рослин в перший рік, як правило формується один пагін заміщення, в наступні роки їх відростає два-три, а починаючи з 4-5 річного віку, в основі кожного стебла минулого року відновлює ріст лише одна брунька. Тобто, в силу старіння кореневища окремі його розгалуження відмирають і кількість пагонів заміщення зменшується. Ті, що залишилися, розвиваються гірше, підмерзають і врешті кореневище гине.
Цикл розвитку надземної частини малини дворічний. У перший рік однорічне стебло закінчує ріст і в пазухах листків закладає плодові бруньки. На наступний рік стебла вгору вже не ростуть, а утворюють листки та плодові гілочки з квітками і ягодами. Після плодоношення в кінці вегетаційного періоду стебла відмирають.
Ріст молодих пагонів на протязі вегетації протікає помірно. Найбільш інтенсивно відбувається навесні і залежить від фенофази розвитку, погодних умов та умов вирощування. До початку достигання ягід висота пагонів складає 70-80% їх кінцевої висоти. За оптимального розвитку молодих пагонів ріст їх закінчується до початку вересня. Характерно, що пагони заміщення закінчують ріст раніше від кореневих паростків, внаслідок чого мають більш підвищену зимостійкість. Але ця закономірність проявляється тільки за умови, якщо кореневище не старіше шести років.
Пагоноутворююча здатність рослин малини є основним сортовим показником, але в значній мірі залежить від типу грунту, його родючості, вологозабезпечення, погодних та інших умов. При вирощуванні малини віддають перевагу сортам з помірною кількістю пагонів заміщення в кущі і низькою пагоноутворюючою здатністю. Надлишкові кореневі паростки значно знижують продуктивність рослин.
За ступенем пагоноутворення серед сортів виділяється кілька груп. Так, сорти Новокитаївська, Скромниця, Метеор, Гусар, Полка, Баб’є лєто, утворюють середню кількість пагонів заміщення і кореневих паростків, що забезпечує щільність плодоносного ряду. В них найбільш сприятливе співвідношення загальної кількості пагонів з плодоносними стеблами.
Сорти другої групи утворюють дуже мало пагонів заміщення і кореневих паростків. Такі насадження виглядають зрідженими при застосуванні стандартних схем садіння (Маросейка, Геракл, Вересневі зорі, Покуса). Третя група включає сорти, що дають надмірну кількість пагонів, значну частину яких при формуванні плодоносних смуг доводиться видаляти. До них належать Барнаульська, Латаш, Турнер, Полана, Херітедж.
Висота пагонів також є сортовою особливістю, однак вона в більшій мірі залежить від погодних умов і технологічних прийомів вирощування. Також важлива властивість сорту – стриманий ріст молодих пагонів в першій половині вегетації, що створює сприятливі умови для формування урожаю і його збирання. Високі молоді пагони, навпаки, активно конкурують з плодоносними за світло, воду і поживні речовини, чим погіршують збирання ягід. Тільки небагатьом сортам характерно формування пагонів заміщення зі стриманим ростом в першій половині вегетації. Поверхня пагонів малини зазвичай вкрита колючками різної густоти, форми і кольору. Останнім часом виведені сорти з безколючковими пагонами. Вирощування таких сортів полегшує догляд за насадженнями, знижує пошкодження ягід та підвищує продуктивність праці при видаленні пагонів та збиранні врожаю. Пагони деяких сортів малини мають восковий наліт різного ступеню інтенсивності, який пригнічує діяльність мікроорганізмів і підвищує стійкість до низьких температур, посухи, грибних хвороб.
Бруньки утворюються в пазухах листків на однорічних пагонах. У багатьох сортів їх буває по 2-3 в пазусі кожного листка. Розташовані вони одна над однією. Верхні бруньки в пазусі листка, як правило, більш розвинені і з них наступного року виростають плодові гілочки, а з нижніх – листки. Іноді обидві бруньки добре розвинуті і дають плодові гілочки. Однак у деяких сортів спостерігається диференціація і розпускання бруньок, утворення квіток та ягід в перший рік життя пагона в літньо-осінній період. Таке явище одержало назву ремонтантність ( слово «ремонтантний» означає здатний до багаторазового цвітіння й плодоношення протягом одного вегетаційного періоду). Для малини це дворазове цвітіння й плодоношення протягом однієї вегетації.
Якщо верхні бруньки пошкоджуються, тоді з нижніх, які звичайно утворюють листки, виростають плодові гілочки, проте вони слабкіші і дають менше ягід.
Скупченість розміщення бруньок на стеблі зростає знизу вгору. Найбільш продуктивні плодові гілочки виростають з бруньок, розміщених у верхній та середній частині стебла. Вони забезпечують до 86% врожаю. На верхівці бруньки слабкі і з них розвиваються маловрожайні плодові гілочки з дрібними ягодами. В нижній частині пагона повноцінні плодові гілочки погано розвиваються. Іноді ці бруньки не проростають, це пов’язано з явищем апікального домінування, що особливо проявляється при загущенні рослин, погіршенні світлового режиму та накопиченні грибних інфекцій.
Листки складні, непарноперчасті. На пагонах вони складаються з трьох-п’яти і рідко з семи листкових пластинок, а на плодоносних стеблах переважно з трьох. Залежно від сорту листки бувають різні за формою, опушенням, зморшкуватістю тощо.
Листки в нижній частині стебла в результаті затінення рано жовтіють і опадають, в середній – живуть довше. Листки ж верхньої частини пагонів довго залишаються зеленими і опадають лише після приморозків, що свідчить про повне визрівання пагона в цій частині. З часу розпускання бруньок до повного розвитку листка проходить 30-35 днів.
Квітки і цвітіння. У пазухах листків плодової гілочки утворюються суцвіття. На нижніх плодових гілочках вони розвиваються тільки в пазухах верхніх листків. Бічні суцвіття мають вигляд грона з 3-5 квітками. Закінчується плодова гілочка щиткоподібним суцвіттям. Вся ж плодова гілочка з її суцвіттями являє собою умовно складне гроно.
Суцвіття на плодових гілочках розвиваються неодночасно: спочатку зацвітають верхні квітки, потім нижні. Цим пояснюється досить довгий період цвітіння малини, що в одного сорту може тривати 20-30 днів. Через 25-30 днів після цвітіння з’являються стиглі плоди, період збирання яких залежно від умов року може становити 20-30 днів.
Квітки двостатеві, мають 35-40 тичинок і багато маточок. Хоча малина і самозапильна культура, однак у 2-3 сортових насадженнях зав’язується більше плодів і вони краще виповнені.
Плоди – збірна кістянка, утворена багатьма окремими плодиками (соковитими кістянками), що скріплені між собою і розміщені на твердому неїстівному плодоложі. Добра відокремленність від плодоложа – важлива ознака ягід малини. Це дає змогу не тільки забезпечити чистоту продукції при ручному збиранні, але і є основною умовою при механізованому збиранні врожаю. Найкраща відокремленість ягід настає в період повної біологічної стиглості. Міцність прикріплення їх до плодоложа підвищується у вологі періоди. Форма плодів, їх смак, щільність з’єднання кістянок і щільність м’якоті є характерними особливостями сорту. Залежно від сорту середня маса ягоди становить від 1,0 до 4,5 г.
Відношення до умов навколишнього середовища
В житті рослин малини важливу роль відіграють екологічні фактори, до яких належать світло, тепло, вода, грунт тощо. Однак вимоги різних сортів до зовнішніх умов середовища неоднакові. Тому врахування комплексу екологічних чинників при виборі сорту та технології вирощування культури є необхідною умовою одержання високого врожаю.
Температура. Реакція рослин на температурний режим періоду вегетації залежить від біологічних особливостей сорту та умов його вирощування, а потреба в теплі змінюється в залежності від фази розвитку і спокою. Так, до початку цвітіння сортів раннього строку достигання потрібна сума активних температур понад 10°С – 585-600°, для сортів середнього строку - 655-670° та для пізніх - 675-700°С. На цей час минають весняні заморозки і тому квітки практично не пошкоджуються ними. Але при поверненні холодів та заморозків підмерзають верхівки однорічних пагонів, а інколи і бутони та квітки.
Для достигання ягід для ранніх сортів необхідна сума активних температур 1750°, пізніх – близько 1840°.Cума температур вище 10°С для достигання ранніх сортів повинна становити 1235°С, пізніх 1400°С.
Помірна температура повітря сприяє росту коренів, а підвищена – кращому росту пагонів. Тому в період інтенсивного росту пагонів при підвищеній температурі нерідко ріст коренів затримується.
Промислове вирощування малини ранніх сортів доцільне в регіонах, де сума активних температур досягає 1300-1400°С, там же, де цей показник вище 1600-1700°, з успіхом достигає врожай і пізніх сортів. Пагони заміщення при цьому встигають досягти висоти 150-180 см та скинути не менше 50% листя. Закінчується листопад вже після значних приморозків (не менше –5°С), що свідчить про повне визрівання пагонів.
Не зважаючи на те, що малина росте далеко на півночі, вона не досить морозостійка і в безсніжні суворі зими у неї часто пошкоджуються пагони та корені. Корені, кора і деревина стебел, бруньки мають неоднакову стійкість до низьких температур. Корені підмерзають при мінус 21...24°С, але при наявності снігового покриву витримують морози до –32...37°С. Кора пагонів менш стійка до низьких температур ніж деревина, а бруньки більшості сортів пошкоджуються морозами понад –30°С.
Перевірка ряду сортів малини шляхом штучного проморожування показала, що сама висока стійкість до низьких температур спостерігається в листопаді-грудні. В цей час критичною температурою є –30...33°С, при якій рослини пошкоджуються досить сильно. Відлиги в січні-лютому та особливо в березні різко знижують морозостійкість бруньок та кори після 22...25° морозу. В місцевостях з сильними вітрами спостерігається висушування пагонів. На відміну від вимерзання при висиханні не спостерігається побуріння тканин пагонів. Висихання пагонів, як правило, різко посилюється в другій половині зими, коли рослини находяться в стані вимушеного спокою і тривалі відлиги викликають активізацію життєвих процесів. В цей період, особливо при частих суховіях, значно підсилюється випаровування води з бруньок та пагонів. При промерзанні грунту коренева система не в змозі компенсувати втрату води, і таким чином, сильне обезводнення тканин призводить до їх загибелі.
Весняні заморозки, як правило, не причиняють великої шкоди рослинам, так як вони цвітуть пізніше інших ягідних культур. Однак в окремі роки пізні заморозки можуть пошкодити квітки і навіть зав’язь малини. Критичними для квіток малини в фазі масового цвітіння є температури – 1,7...-2оС, в кінці цвітіння при зав’язуванні плодів -1,1...-1,6оС. Короткочасна дія (30 хв) температури мінус 3° на квітки малини викликає пошкодження 1/3 їх кількості. Збільшення тривалості такої дії або подальше зниження температури призводить до 100% загибелі квіток. В першу чергу пошкоджуються приймочка маточки, потім насінний зачаток і все плодоложе набуває темного кольору. Оптимальна середньодобова температура для росту і розвитку малини становить 18...25оС Підвищенні температури в період вегетації погіршують роботу листового апарату, підсушують рослини, однак сприяють прискоренню достигання ягід та покращенню їх біохімічного складу.
Світло. Малина досить світлолюбна культура. При нестачі світла відбувається витягування пагонів, які затіняють плодоносні стебла, період їх росту затягується, погіршуються умови підготовки до зимівлі. Плодові гілочки в умовах затінення також затягують ріст, подовжується період достигання ягід, якість яких значно погіршується. За таких умов порушується метаболізм і рослини стають менш стійкими проти ураження хворобами та до пошкодження шкідниками. Важлива роль світла і в пізньолітній та ранньоосінній період. Скорочення світлового дня в цей час та поступове зниження температури сприяють гальмуванню росту пагонів і готуванню їх до стану спокою. Світловий режим можна покращити різними способами - розміщення рослин, направляючи ряди з півночі на південь, споруджувати опору, своєчасно вкорочувати пагони, обмежуючи ширину плодоносних смуг і нормуючи густоту насаджень.
Волога. Малина виділяється серед ягідників високою чутливістю до нестачі вологи. Це пояснюється неглибоким заляганням кореневої системи і великою листовою поверхнею, що випаровує багато води. Найбільша потреба рослини у воді під час цвітіння та на початку достигання ягід. Нестача вологи в цей період призводить до зниження темпів росту пагонів, квітки недорозвиваються, ягоди дрібнішають, плодоношення закінчується передчасно. Відхилення від оптимального режиму зволоження (близько 80% НВ) в пізньолітній період порушує стан визрівання тканин і пагонів, чим знижує їх зимостійкість.
Разом з тим кореневища і корені не витримують тривалого (6-9 денного перезволоження). При 3-5 денному затопленні талими чи дощовими водами корені рослин задихаються, загнивають і відмирають. Грунтові ж води повинні залягати не ближче 0,8-1,5 м від поверхні грунту. Для малини є найбільш сприятливе рівномірне випадання на протязі року 700-750 мм опадів. Малина має підвищені вимоги і до вологості повітря. Жара і посуха повітря в період вегетації навіть при надлишку вологи в грунті викликають пошкодження найбільш ніжних тканин, засушують і деформують ягоди, різко знижують урожай і його якість. Повітряна посуха ( відносна вологість повітря менше 40% ) навіть з родючими грунтами та при регулярних поливах не дозволяє одержати високі врожаї малини. Проте при вирощуванні ремонтантних сортів, що плодоносять в кінці літа – на початку осені, коли встановлюється оптимальна вологість повітря можна одержувати регулярні і повноцінні врожаї.
Грунти. Малина вимоглива до грунтів та їх родючості. Розміщувати плантації малини краще на легких за механічним складом і достатньо родючих грунтах. Одні з них добре розвиваються на суглинкових і глинистих грунтах (Новость Кузьміна), інші на супіщаних (Новокитаївська).
Реакція грунтового розчину істотно не впливає на продуктивність культури. Однак рослини погано ростуть на занадто кислих та лужних грунтах. Перевагу віддають грунтам з реакцією ґрунтового розчину рН 5,7...6,5.
Кращими є сірі опідзолені, чорноземні, дерново-підзолисті та буроземні грунти середньої щільності легкосуглинкового та супіщаного механічного складу, які забезпечені достатньою кількістю поживних речовин та вологою. У взаємозалежній системі “клімат–грунт–плодова рослина–технологія вирощування” кожний із цих елементів відіграє важливу роль в економічній ефективності вирощування. У сприятливих для культивування малини грунтово-кліматичних умовах важливо підібрати господарсько-цінний сорт, а технологічними заходами домогтися підвищення його продуктивності.
АВТОРИ:
Босий Олег Володимирович
Дмитраш Ніна Іванівна
Чепернатий Євгеній Володимирович
Поперечна Олена В'ячеславівна
Для гарантованого отримання високих врожаїв якісної продукції необхідно застосовувати систему захисту насадження суниці від шкідників, хвороб та бур’янів.
Для ефективної боротьби необхідно вчасно виявити шкодочинний організм. Нижче наведено ознаки прояву основних хвороб (фото наведені в кольоровій вкладці).
|
Хвороби суниці |
|
Борошниста роса (Sphaerotheca macularis)
Борошниста роса (Sphaerotheca macularis). Уражує листки, черешки і ягоди, обволікаючи їх білим борошнистим нальотом. Краї листків зморщуються і загинаються догори. Потім хвороба розповсюджується на квітконоси, квітки і ягоди. Недостиглі ягоди перестають розвиватися , стають бурими і засихають. Зимує гриб на уражених частинах рослин. Спори розносяться вітром, хвороба заноситься із зараженою розсадою. Сприяє розвитку хвороби тепла погода і підвищена відносна вологість повітря. |
Сіра гниль (Botrytis cinerea)
Сіра гниль (Botrytis cinerea). Одна з найшкодочинніших хвороб суниці.Уражує рослини суниці – на ягодах, рідше на листках з’являються темно-сірі та бурі плями. Уражені ягоди та листки загнивають і покриваються густим сірим нальотом, яка є збудником захворювання. Особливо швидко поширюється у вологу дощову погоду. |
|
Антракноз (Colletotrichum acutatum)
Антракноз (Colletotrichum acutatum). Прояв захворювання залежить від погодних факторів (для розвитку патогенна необхідне тепло та підвищена вологість). Зазвичай ознаки з’являються в період дозрівання врожаю. На зелених та дозрівших плодах з’являються вдавлені коричневі чи темні плями правильної округлої форми. При подальшому поширенні ознаки можуть з’явитись на черешках та вусах. |
Плямистість листків (Mycosphaerella fragariae)
Плямистість листків (Mycosphaerella fragariae). Найпоширеніша хвороба. Гриб уражує пластинки листків, черешки, вусики, квітконоси, плодоніжки. Проявляється хвороба у вигляді невеликих округлих червоно-бурих плям, які з часом стають білими, а навколо них утворюється темно-червоний обідок. За теплої погоди хвороба сильно розвивається і настає масове всихання листків, що спричиняє зниження врожаю наступного року. |
|
Вертицильозне в’янення суниці (Verticillium albo-atrum)
Вертицильозне в’янення суниці (Verticillium albo-atrum). Рослини відстають у рості, листки дрібні, черешки до кінця вегетації червоніють. Внутрішні частини коренів відмирають, перетворюються у суху гниль. Кущі набувають червонувато-жовтого забарвлення, протягом місяця гинуть. |
Чорна коренева гниль (Fusarium, Rhizoctonia, Pythium)
Чорна коренева гниль (Fusarium, Rhizoctonia, Pythium). Чорна коренева гниль спричиняється декількома патогенами. в середині літа і в другій половині листки нижнього ярусу буріють і відмирають. Молоде мичкувате коріння відмирає на початку захворювання. Головні і бокові корені втрачають здоровий колір і відмирають, рослини легко виймаються з грунту. |
|
Шкідники суниці |
|
Суничний кліщ (Tetranychus urticae)
Суничний кліщ (Tetranychus urticae). Дуже дрібний (0,3-0,5 мм),блідо-жовтий, непомітний неозброєним оком. Зимують у основи листків. Весною, після відновлення росту суниці, кліщі на молодих листках відкладають яйця. Личинки, що виходять з яєць, висмоктують сік з молодих листків, у результаті чого вони зморщуються, затримуються в рості, жовтіють і відмирають. За літо розвивається 4-5 поколінь кліща, що розселяються по всій плантації. Для визначення необхідно регулярно обстежувати старі листки використовуючи збільшувальне скло (10-16х). |
|
Попелиці
Попелиці (різні види). Дрібні (2 мм) зелені чи жовто-зелені комахи, заселяють молоді листки з весни до кінця літа. Живляться рослинним соком, спричиняють деформацію листків та понижують продуктивність рослини. |
|
Сунично-малиновий довгоносик (Anthonomus rubi)
Сунично-малиновий довгоносик (Anthonomus rubi). Жук чорного кольору, вкритий дрібними сірими волосками, довжина тіла 2-3 мм. Личинки білі, безногі, зігнуті, з жовто-коричневою головою. Зимують жуки під грудочками землі, листям та рослинними рештками. Цей довгоносик – один з найбільш шкодочинних шкідників суниці. В кінці квітня – на початку травня жуки починають живитися молодими листочками, черешками листків, а потім бутонами, виїдаючи з них пилок. Перед початком цвітіння самки прогризають отвори збоку бутонів, куди відкладають по одному яйцю. Потім підгризають квітконіжку, яка надламується і відпадає. Одна самка протягом 20-25 днів відкладає до 100 яєць. |
|
Західний квітковий трипс (Frankliniella occidentalis)
Західний квітковий трипс (Frankliniella occidentalis). Невелика (2 мм) видовжена, малопомітна комаха, що пошкоджує квіти та плоди. Ягоди суниці набувають характерного бронзового кольору та не набирають повного розміру. |
| Сунична листокрутка (Ancylis comptana)
|
|
Травневий хрущ (Melolontha melolontha) Травневий хрущ (Melolontha melolontha). Личинка травневого хруща – один з найнебезпечніших шкідників ягідних культур. Дорослий жук живиться листям дерев та відкладає яйця в кінці травня в грунт. Личинка, що відроджується, спочатку харчується органічними рештками, проте на наступний рік починає пошкоджувати молоді корені рослин. Найбільш шкодочинними є личинки третього року – при високій заселеності ділянки нерідко пошкоджується більше половини висаджених рослин.
|
Інтегрована система захисту
Інтенсивні технології вирощування суниці потребують комплексної системи захисту рослин, що включає в себе агротехнічні, біологічні, хімічні та карантинні заходи.
Агротехнічні заходи не потребують значних додаткових затрат . Необхідно дотримуватися сівозміни, способів та строків обробітку грунту, садіння, внесення добрив, вчасна боротьба з бур’янами.
Досить важливою складовою є якість посадкового матеріалу. Саджанці необхідно замовляти лише у надійному розсаднику, що має дійсний паспорт-патент та проходить регулярну атестацію та перевірку карантинною службою. Розсадник повинен мати Ліцензійні угоди на сорти суниці – саме наявність таких угод дає доступ до високо оздоровленого матеріалу високих репродукцій.
Якщо при обстеженні ділянки виявлено, що кількість грунтових шкідників (личинки травневого хруща та дротяники) перевищує шкодочинний поріг необхідно внести грунтовий інсектицид Форс 1,5 G (тефлутрин 15 г/кг). Цей інсектицид має фумігаційну дію (гранули розкладаються в грунті з виділенням газу, що вбиває личинок грунтових шкідників). Для досягнення максимальної ефективності препарат необхідно вносити у другій половині травня, коли шкідники виходять у верхні шари грунту для живлення.
Якщо планується висаджувати розсаду рано навесні (у квітні) – необхідно внести Форс у попередньому сезоні при підготовці грунту. Препарат вноситься рівномірно по поверхні грунту в дозі 12 кг/га і відразу загортається в грунт (культиватором чи фрезою). На грунтах легкого механічного складу після заробки препарату бажано провести коткування кільчасто-шпоровими котками. Через два тижні можна проводити обробіток грунту.
Проти грунтових шкідників також можна використовувати інсектицид Актара 25 WG (тіаметоксам 250 г/кг). Препарат додають у концентрації 0,4% до суміші глини та коров’яка та водою, яку використовують для замочування кореневої системи саджанців відразу перед висаджуванням. При виявленні грунтових шкідників після посадки – можна використовувати Актару у концентрації 0,25% для поливу (після збору врожаю).
Для профілактики грибкових захворювань після висаджування рослини обробляють мідь-вмісним препаратом (при відростанні 3-4 листків). Для цього можна використовувати такі препарати як Купроксат (сульфат міді 345 г/л) у нормі 4 л/га, Чемпіон (гідрооксид міді 770 г/кг) у нормі 2-3 кг/га або Косайд 2000 (гідрооксид міді 538 г/кг) у нормі 2 кг/га. Мідь-вмісні препарати бажано застосовувати також при відростанні нового листя після скошування (омолодження) насадження та восени.
При загрозі появи сірої гнилі (тривала дощова погода в період дозрівання ягоди) використовують високоефективні системні препарати:
- Світч 62,5 WG (флудіоксоніл 250 г/кг та ципродиніл 375 г/кг) у нормі 0,75 кг/га перед цвітінням та 0,75-1 кг/га після масового цвітіння. Цей препарат можна використовувати двічі за сезон. Мінімальний період очікування перед збиранням врожаю повинен становити 7 днів;
- Тельдор 50 WG (фенгексамід 500 г/кг) у нормі 0,8 кг/га. Препарат використовують один раз за сезон з періодом очікування 10 днів;
- Хорус 75 WG (ципродиніл 750 г/кг) у нормі 0,7 кг/га до цвітіння та 0,4 кг/га після цвітіння з періодом очікування 7 днів.
Проти борошнистої роси застосовують препарат Топаз 100 ЕС (пенконазол 100 г/л) у нормі 0,3-0,5 л/га (максимум двічі за сезон). Препарати Світч та Хорус теж ефективні проти борошнистої роси.
У весняний період стежать за появою шкідників – малиново-суничного довгоносика, попелиці, трипсів та ін. При перших ознаках використовують інсектицид Актеллік 500 ЕС (піриміфос-метил 500 г/л) у нормі 0,6 л/га. Цей препарат можна використовувати двічі за сезон – до цвітіння та після збирання врожаю.
Актеллік також ефективний проти суничного кліща, при виявленні цього шкідника також можна використовувати біологічний препарат Актофіт (аверсектин С 0,2%) у нормі 0,4 л/га.
Увага: застосування препаратів, норми їх внесення та максимальна кількість обробок мають узгоджуватись із офіційним регуляторним законодавством України по застосуванню засобів захисту при вирощуванні сільськогосподарських культур.
Експерт з вирощування ягідних культур
Босий Олег Володимирович
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Збір урожаю – це один із найважливіших виробничих процесів при вирощуванні суниці. Від правильної і своєчасної організації збору і реалізації ягід залежить економічна ефективність виробництва. При підготовці до збору враховують потребу в трудових ресурсах, необхідну кількість тари, транспорт та інші фактори.
Тому процес організації збору ягід можна розділити на такі етапи :
- Залучення сезонних працівників;
- Організація транспортування працівників;
- Збір урожаю;
- Контроль якості;
- Облік урожаю;
- Оплата праці (в натуральному вигляді чи грошима);
- Транспортування продукції до місця реалізації.
При плануванні необхідної кількості сезонних трудових ресурсів беруть до уваги площу під плодоношенням, сорти, а також довготерміновий прогноз погоди (на період збирання урожаю).
Зазвичай суницю збирають 6-7 разів на протязі 3-4 тижнів.
Норма виробітку на одного працівника залежить від організації робіт та від урожайності насаджень. Декілька сортів з різними строками достигання дадуть змогу більш ефективно використати трудові ресурси і продовжити строк постачання продукції споживачам. Для оптимізації кількості працівників, які планується залучити, поле розбивають умовно на три частини. Один збір проводять на протязі трьох робочих днів. В наступній діаграмі приведено орієнтовні норми виробітку і щоденну партію зібраних ягід для реалізації за умови організації семи зборів, наявності 17 працівників і урожайності на рівні 16 т/га.
Час збирання та ступінь стиглості визначають залежно від сорту та призначення зібраних ягід. Для безпосередньої реалізації ягід у свіжому вигляді або для переробки суницю збирають за повного достигання, коли вона набуває найкращих смакових якостей. Для реалізації через торговельну мережу ягоди збирають разом з плодоніжками. Переробні підприємства можуть вимагати доставку продукції без плодоніжок – в такому випадку тривалість їх зберігання значно скорочується і продукція відразу після збирання має бути доставлена на завод. Не бажано збирати мокрі ягоди, бо вони швидко загнивають. Збирати потрібно обережно, стежачи за тим, щоб ягоди не м'ялися. Збірний пункт має бути обладнаний сонцезахисним навісом.
Для реалізації суниці на ринку свіжої продукції краще проводити збір відразу у пластикові ємкості (панетки) в яких вона буде реалізовуватись (200-500 г. кожна). Панетки складають в пластикові чи картонні ящики (по 8-12 шт.), які формуються в палети 6-10 рівнів. Розмір ящика має забезпечувати наявність достатнього вільного від продукції місця для циркуляції повітря та можливості швидкого охолодження.
При реалізації на місці можна також збирати суницю в невеликі кошики, пластмасові або паперові пакети місткістю не більше 1-2 кг. Зібрані для реалізації ягоди не бажано пересипати в іншу тару.
Важливо організувати контроль якості зібраної продукції та контроль зібраної площі тому, що при наявності залишків перезрілих ягід, вони стануть в подальшому джерелом інфекції сірої гнилі для всього насадження.
При плануванні транспортування зібраної продукції потрібно враховувати певні фактори, що мають безпосередній вплив на потребу у ресурсах і організації праці.
Якщо cуниця вирощуються для переробки – продукція має доставлятися на завод в день збору врожаю. Попередні домовленості по поставках продукції мають бути досягнуті заздалегідь, щоб уникнути можливих затримок при прийомі продукції та простоїв транспортних засобів.
Особливо ретельно планують доставку ягід без корененіжки, тому що такий вид продукції має понижену транспортабельність та на протязі досить короткого терміну втрачає свої товарні якості.
При вирощуванні суниці як для ринку свіжої продукції, так і на переробку, часто виникає необхідність тимчасового зберігання продукції. Тому плануючи вирощувати суницю для супермаркетів необхідно передбачити додаткові витрати на охолоджуюче обладнання (це може бути причіп від вантажного автомобіля – рефрижератора, чи окреме приміщення з холодильними агрегатами).
Використовуючи таке обладнання ягоди суниці можна зберігати від 5 до 7 днів (в залежності від сорту), однак щоб уникнути втрати якості продукції при зберіганні ягоди мають бути обов’язково з корененіжкою, без механічних пошкоджень, неуражені хворобами та непошкоджені шкідниками.
Ягода суниці – живий організм, і після збору внаслідок транспірації проходить саморозігрів продукції, що призводить до швидкої втрати якості. Одна тонна суниці при температурі 27оС генерує більше 10 000 кілокалорій енергії, проте при зниженні температури до 0оС кількість тепла, що виділяється скорочується до 830 кілокалорій. Саме тому дуже важливим є якнайшвидше охолодження продукції.
Охолодження продукції проводять методом примусової вентиляції, причому перевага надається вакуумному способу (коли охолоджене повітря не продувається примусово, а втягується за рахунок вакууму створеного вентилятором на протилежній стороні камери).
Потрібно уникати повторного нагрівання продукції тому, що при цьому конденсується волога, яка спричиняє швидке псування ягід.
Оптимальний рівень вологості при зберіганні суниці 90 – 95 % – при заниженій вологості ягоди втрачають тургор і їх подальша транспортабельність значно знижується. Для підтримання вологості на оптимальному рівні часто використовують промисловий (а при невеликих обсягах – побутовий) зволожувач повітря.
Експерт з вирощування ягідних культур
Босий Олег Володимирович
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
При висаджуванні суниці стандартною свіжою розсадою або саджанцями фріго класу А урожай в рік посадки буде обмежений (кожна рослина сформує 1-2 квітконоси, проте ягоди не наберуть повного розміру через недостатню вегетативну масу рослини). Тому краще видалити квітконоси, що дозволить рослині краще розвинутись і закласти максимальну кількість плодових бруньок для отримання кращого урожаю наступного року. Видалення квітконосів проводять двічі, з проміжком в тиждень (рослини формуватимуть квітконоси не одночасно).
Якщо використовуються фріго-розсада класу А+, А++ або WB – у рік посадки такі саджанці здатні сформувати 150-200, 200-300 та 300-400 г ягоди відповідно, що становить від 6 до 16 т/га (при стандартній густоті посадки у 40 000 рослин на гектар). Дозрівання врожаю розпочинається через 60 днів після посадки. Тобто, при висаджуванні рослин наприкінці квітня, перші ягоди дозрівають в кінці червня, коли традиційний суничний сезон підходить до завершення.
Отримати такий урожай можна лише при умові забезпечення рослин всім необхідним для росту та розвитку і оптимальному режимі температури і зволоженості. Якщо висадка саджанців такого класу проходить у травні – червні з метою збору врожаю у липні-серпні необхідно використовувати систему дощування чи мікрозрошення для пониження температури та створення оптимальних умов для розвитку рослин.
При висаджуванні суниці на грунті (з міжряддями 0,9-1,0 м) вуса, що формуються направляються в ряди (вручну при просапці чи використовуючи лапи-долота культиватора при невеликій швидкості). Це дозволяє створити плодоносний ряд і отримати наступного року урожай не лише з висаджених рослин, а й с перших сформованих розеток.
На наступний рік грунт у міжряддях мульчують соломою (5-6 т/га). Солому можна вносити механізовано, проте після розстеляння машиною якість мульчування перевіряють вручну, слідкуючи, щоб квітконоси знаходились на соломі а не на грунті.
Не варто проводити цю операцію занадто рано. Шар соломи ізолює грунт і не дозволяє віддавати тепло при різкому пониженню температури (повітряний заморозок), тому на плантації, де солома розстелена заздалегідь, ризик пошкодження цвіту ранньовесняними заморозками вищий. Тому солому варто розстеляти орієнтовно за тиждень до початку дозрівання продукції (перед опусканням квітконосів).
Щороку проводять омолодження насадження – після збору врожаю скошується листя та звужуються рядки до оптимальної ширини (в межах 20 см.). Скошування проводять відразу після збору останнього врожаю.
Після скошування солому в міжряддях подрібнюють і заробляють в грунт фрезерним культиватором. При цьому обов’язковим є внесення підвищених доз азотних добрив для запобігання іммобілізації ґрунтового азоту мікроорганізмами, що розкладатимуть додаткову органіку.
Насадження суниці використовують протягом 3-4 років (включаючи рік посадки).
При вирощуванні суниці з висаджуванням на кінцеву густоту на гребені вкриті мульчувальною плівкою насадження використовують максимум 2-3 сезони (а для ремонтантних сортів – 1–2 сезони) включаючи рік посадки.
Експерт з вирощування ягідних культур
Босий Олег Володимирович
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
- Біологічні особливості культури
- Характеристика сортів суниці
- Вибір ділянки та аналіз грунту
- Внесення меліорантів та добрив
- Підготовка грунту та висадка розсади
- Догляд за плантацією на протязі сезону
- Захист від шкідників та хвороб
READMORE
- Біологічні особливості культури
- Вибір місця та підготовка грунту
- Висаджування саджанців малини
- Особливості технологій вирощування
- Економічна ефективність вирощування
READMORE
- Загальна інформація про культуру
- Морфологічні та біологічні особливості
- Технологія вирощування ожини
- Захист від шкідників і хвороб
READMORE
- Біологічні особливості культури
- Посадковий матеріал чорниці (лохини)
- Характеристика сортів чониці (лохини)
READMORE
- Біологічні особливості культури
- Вибір ділянки та підготовка грунту
- Захист від весняних заморозків
Чорна смородина:
- Особливості чорної смородини
- Розмноження чорної смородини
Червона та біла смородина:
- Сорти червоної і білої смородини
Золотиста смородина:
- Особливості золотистої смородини
READMORE
- Біологічні особливості агрусу
- Фізіологічні (неінфекційні) розлади агрусу
- Обробіток та догляд за агрусом
READMORE
