РОЗРАХУНОК ВНЕСЕННЯ МЕЛІОРАНТІВ ТА ДОБРИВ 

Одним з найважливіших показників родючості грунту є концентрація іонів водню Н+ (рН) у грунтовому розчині. Якщо показник рН  > 7,0 грунт вважається таким, що має кислу реакцію.

Варто відмітити, що рН – показник логарифмічний – зміна рН на одиницю означає десятикратну різницю у концентрації іонів водню (наприклад рН=4,0 означає, що концентрація іонів водню становить 0,0001 моль/л, а рН=5,0 – 0,00001 моль/л). В грунтах з низьким рН знижується структурність та доступність окремих елементів живлення, сповільнюється діяльність мікроорганізмів та погіршується ріст рослин.

Більшість рослин, включаючи суницю, найкраще ростуть при рН, що близьке до нейтрального. Так, для суниці цей показник має в оптимумі має становити в межах 5,5–6,5. Діапазон від 5,0 до 7,0 можна вважати умовно прийнятним, проте якщо цей показник < 5,0 необхідно проводити вапнування.

За результатами агрохімічного аналізу грунту визначають необхідність проведення розкислення.

Групування грунтів по рівню кислотності.

Група

рН (КCl)

Дуже сильно кислі

< 4,0

Сильнокислі

4,1-4,5

Середньокислі

4,6-5,0

Слабокислі

5,1-5,5

Близькі до нейтральних

5,6-6,0

Нейтральні

> 6.0

 Якщо рішення про необхідність вапнування приймають за показником активної кислотності (рН), то кількість розкислюючого матеріалу вираховують за показником обмінної гідролітичної (або потенційної) кислотності. Цей показник визначає концентрацію іонів водню та алюмінію у грунтовому вбирному комплексі (мікрочастинки глини і органічного матеріалу утримують ці іони на своїй поверхні). Ємкість грунтового вбирного комплексу важких глинистих грунтів значно вища, ніж, наприклад, супіщаних. Тому для зниження рН на одиницю на таких грунтах необхідно внести значно більше вапна.

Потрібну кількість розкислюючого матеріалу прийнято розраховувати в еквіваленті CaCO3.

В якості розкислюю чого матеріалу можна вносити різні матеріали, що мають різну розкислюючу здатність у порівнянні з розкислюючою здатністю CaCO3:

- чистий карбонат кальцію CaCO3 (еквівалент 100%)

- мелене вапнякове борошно CaCO3 (еквівалент 85-100%)

- мелене доломітне борошно CaCO3 + MgCO3 (еквівалент 109%)

- негашене вапно СаО (еквівалент 179%)

- гашене вапно Са(ОН)2 (еквівалент 135%)

- дефекат CaCO3 + органічні та неорганічні домішки (еквівалент 60-75%)

Розрахунок норми внесення вапна здійснюють по формулі:

            D = 0,05 х Нг х h x d

де, D – норма вапна (СаСО3), т/га

Hг – гідролітична кислотність, мг-екв/100 г грунту

h – глибина орного шару, см

d – об’ємна маса грунту, г/см3

Наприклад при Нг = 2,8, глибина орного шару 25 см, та об’ємна маса грунту 1,4 г/см3 потрібно внести на 1 га 0,05 х 2,8 х 25 х 1,4 = 4.9 т/га

При визначенні норми розкислюючого матеріалу обов’язково враховують його вологість та рівень подрібнення (особливо для вапнякового та доломітного борошна). Справа в тому, що частинки більші за 1 мм не активні, і тому це необхідно враховувати при визначенні кількості матеріалу.

З часом кислотність грунту має тенденцію до зростання (внаслідок внесення фізіологічно кислих добрив, мінералізації органіки, та зменшення кальцію, магнію та калію у грунтовому вбирному комплексі внаслідок його використання рослинами чи вимивання у нижні шари грунту - його місце знову займає водень). Тому бажано регулярно перевіряти рН та, при необхідності, проводити розкислення.

Дані агрохімічного аналізу грунту дають змогу визначити необхідність внесення основного удобрення при підготовці грунту.

Азот

Азот відіграє надзвичайно важливу роль у життєдіяльності будь-якого рослинного організму. При дефіциті азоту сповільнюється ріст рослин, старі листки набувають червонуватого кольору.

Азотні добрива можуть бути у нітратні (калійна селітра), нітратно-амонійні (аміачна селітра), амонійні (безводний аміак, аміачна вода) та амідній (карбамід) формі.

Рослини суниці надають перевагу нітратній формі азоту, проте, враховуючи недоліки нітратних добрив – висока вартість та ризик вимивання – широко застосовують амонійні та амідні форми, що фіксуються в грунті та внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів стають доступними для рослин на протязі вегетації. 

Особливо важливо є забезпечити насадження суниці достатньою кількістю азоту у перший рік – найкраще для цього використовувати кальцієву селітру (це добриво містить азот у легкодоступній для рослин формі, і, в той же час, має низький сольовий індекс – що особливо важливо для приживання щойно висаджених рослин). В подальшому використовують дешевші види азотних добрив – аміачну селітру чи карбамід.

Норми та дози внесення азотних добрив залежать від результатів агрохімічного аналізу, механічного складу грунту, попередника, внесення органіки в попередній рік, тощо.

 Групування грунтів за рівнем забезпечення азотом.

 

Групування

N, мг/кг

 

Мінеральний

Гідролізований

(за Корнфілдом)

Дуже низький

< 10

< 100

Низький

11-15

101-150

Середній

16-24

151-200

Підвищений

25-30

> 200

Високий

31-35

Дуже високий

> 35

 В основне удобрення перед посадкою вносити мінеральні азотні добрива не варто (мінеральна форма азоту швидко вимивається з грунту). Виключенням може бути внесення аміачної води в попередній рік для зниження чисельності ґрунтових шкідників. Основна частина азоту аміачної води фіксується ґрунтовим вбирним комплексом, а потім поступово вивільняється стаючи доступним для рослин. Бажано внести азотні добрива при вирощуванні сидерату – це дозволяє сформувати вищу вегетативну масу.

Перед висаджуванням рослин або через 2-3 тижні після посадки плантацію підживлюють вносячи 40-50 кг/га д.р. азоту. Наступне підживлення проводять у середині серпня у дозі 25-30 кг/га д.р. (для закладання та диференціації плодових бруньок). Не бажано вносити азотні добрива в осінній період – надмірний вегетативний ріст восени негативно вплине на морозостійкість рослин.

Варто відмітити, що достатнє забезпечення рослин азотом дозволяє їм більш повно реалізувати потенціал сорту, проте знижує транспортабельність ягід. Саме тому в рік плодоношення весняне внесення азотних добрив має бути обмеженим – посилений ріст вегетативної маси та загущення насаджень підвищує вразливість рослин сірою гниллю та понижує якість продукції. На родючих грунтах з високим вмістом мінерального азоту не варто вносити азотні добрива взагалі, на менш родючих грунтах вносять 30-40 кг/га д.р. по мерзло-талому грунту.

Якщо для мульчування міжрядь використовується солома – після її фрезерування необхідно внести 100-150 кг/га д.р. азоту для забезпечення діяльності мікроорганізмів (при розкладанні соломи бактерії конкуруватимуть за доступний азот у грунті і рослини відчуватимуть суттєвий дефіцит).

Фосфор

Незважаючи на досить високий вміст цього елементу у більшості сірих лісових грунтів та чорноземів, досить часто існує дефіцит доступного для рослин фосфору. При нестачі фосфору молоді листки рослин мають темно зелений колір, а у старих з’являється пурпуровий відтінок.

Групування грунтів за рівнем забезпечення рухомими формами фосфору

 

Групування

 

P2O5, мг/кг

Рекомендовані норми внесення в основне удобрення, кг/га

за Чиріковим

за Кірсановим

При підготовці грунту

Плодоносна плантація

Дуже низький

< 20

< 25

140

100

Низький

21-50

26-50

120

80

Середній

51-100

51-100

90

60

Підвищений

101-150

101-150

60

40

Високий

151-200

151-250

40

40

Дуже високий

> 200

> 250

0

40

 Найбільш поширені фосфорні добрива: 

- суперфосфат (містить 19-20% P2O5);

- суперфосфат подвійний (40-50% P2O5);

- фосфоритне борошно (20-30% P2O5);

- амофос (45-52% P2O5).

Суперфосфат та фосфоритне борошно зазвичай використовують як основне удобрення у рік підготовки грунту (на кислих грунтах краще вносити фосфоритне борошно).

Важливо забезпечити рослини доступним фосфором відразу ж після посадки – цей елемент необхідний для росту та розвитку кореневої системи, і, в той же час, нерозвинена коренева система молодої рослини не в змозі засвоювати достатню кількість фосфору з грунту. 

Амофос (моно амоній фосфат) містить амонійну форму азоту (12%) та водорозчинну форму фосфору, що доступна для рослин відразу після внесення. Тому амофос варто вносити перед висаджуванням саджанців та використовувати для підживлення (фертигації).

Калій

 Групування грунтів за рівнем забезпечення обмінним калієм

 

Групування

K2O, мг/кг

Рекомендовані норми внесення в основне удобрення, кг/га

за Чиріковим

за Кірсановим

При підготовці грунту

Плодоносна плантація

Дуже низький

< 20

< 40

140

120

Низький

21-40

41-80

120

120

Середній

81-120

81-120

100

100

Підвищений

81-120

121-170

80

100

Високий

121-180

171-250

80

80

Дуже високий

> 180

> 250

80

80

 Зважаючи на підвищену вимогливість ягідних культур до забезпечення калієм та відносно високий рівень виносу калію з урожаєм потрібно звертати особливу увагу на вміст цього елементу в грунті та його доступність для рослин.

Рослини суниці можуть засвоювати калій з ґрунтового розчину та вбирного комплексу грунту. Варто зазначити, що підвищений вміст магнію та кальцію (особливо часто це трапляється при вапнуванні грунтів) зменшує доступність калію витісняючи його з ґрунтового вбирного комплексу.

В той же час підвищені дози калійних добрив можуть спричинити дефіцит магнію (якщо співвідношення K/Mg перевищує 4 – потрібно вносити добрива, що містять магній).

Особливо обережно потрібно підходити до вибору калієвих добрив. Найдешевші (в перерахунку на вміст діючої речовини) калієві добрива, що містять хлор. Якщо на деяких культурах хлорид калію можна вносити в основне удобрення (за зимовий період основна частина хлору вивітрюється, а калій фіксується вбирним комплексом грунту) – то навіть невелика кількість залишкового хлору матиме негативний вплив на рослини суниці.

Також при виготовленні практично усіх тукосумішей використовують саме дешевий калій у вигляді хлориду – тому найкращою формою калієвих добрив для суниці є сульфат калію та калімагнезія.

Калій, в основному, вносять в основне удобрення чи перед садінням (80-140 кг/га д.р., в залежності від результатів ґрунтового аналізу). На плодоносних плантаціях щорічно вносять 80-120 кг/га д.р., зазвичай у другій половині вегетації шляхом прикореневого підживлення (разом з фосфорними добривами).

Кальцій

Кальцій – один з основних складових пектину та клітинних стінок рослинного організму.

При нестачі кальцію ягоди стають м’якими, кінчики листків – коричневі та повністю не розправляються, а при значному дефіциті – молоді розетки на вусах стають коричневими, а на листках основних рослин з’являється міжсудинний некроз.

Такі ознаки не обов’язково засвідчують дефіцит кальцію у грунті – цей елемент засвоюється лише закінченнями молодих корінчиків і на надходження кальцію мають вплив такі фактори як вологість грунту чи тривала прохолодна погода.

При проведенні розкислення грунту вноситься значна кількість кальцію разом з меліорантом. Проте на плодоносну плантацію бажано додатково внести 40-60 кг/га нітрату кальцію навесні (при цьому додатково азот по мерзло-талому грунті не вноситься) або 10-15 кг/га нітрату кальцію щотижня через систему краплинного зрошення (фертигація) на протязі 4-6 тижнів з кінця квітня до початку плодоношення.

Магній

Магній відіграє досить важливу роль у формуванні хлорофілу.

На грунтах з пониженим рівнем рН часто виникає дефіцит магнію особливо при підвищеному вмісті алюмінію чи високих нормах внесення калійних добрив.

Якщо необхідно провести розкислення грунту з низьким вмістом магнію - в якості меліоранту краще внести доломітне борошно, що містить 16-20% MgO.

Досить ефективним шляхом внесення магнію є позакореневе підживлення сульфатом магнію, чи внесення комплексних добрив з вмістом магнію.

Мікроелементи

Мікроелементи необхідні для росту та розвитку рослин у незначних кількостях, проте дефіцит того чи іншого елементу може суттєво обмежити продуктивність.

Зазвичай грунт містить достатню кількість мікроелементів, але їх надходження в рослину визначається реакцією грунтового розчину. Доступність більшості мікроелементів (залізо, марганець, бор, мідь та цинк) зростає в умовах кислої реакції грунтового розчину. Тому на кислих грунтах їх дефіцит проявляється рідко.

Найкраще вносити мікроелементи у вигляді водорозчинних добрив шляхом листового підживлення (додаючи рекомендовану кількість добрива при обробці плантації засобами захисту).

Внесення мінеральних добрив шляхом фертигації

При використанні системи краплинного зрошення з’являється можливість внесення мінеральних добрив шляхом фертигації (подачі водорозчинних форм комплексних та однокомпонентних добрив разом з поливною водою). Добрива можна вносити з кожним поливом, або 1-2 рази на тиждень.

Фертигацію розпочинають через півтора-два тижні після висаджування розсади (коли довжина молодих корінчиків становить 5-6 см). Спочатку декілька тижнів підживлення здійснюють моно амоній фосфатом в нормі 10-15 кг/га, потім переходять на збалансоване комплексне добриво.

В середньому на один гектар використовують близько 25 кг комплексних добрив на тиждень (наприклад 20:20:20 + мікроелементи), що відповідає внесенню по 5 кг азоту, фосфору та калію.

Зазвичай фертигацію продовжують до кінця вересня, а на наступний рік – відновлюють з середини квітня.

При використанні комплексних чи однокомпонентних водорозчинних добрив для фертигації користуються таким правилом:

Для стимуляції вегетативного росту рослин (наприклад навесні при відростанні) співвідношення основних елементів живлення має становити 3:1:4:0,5 (N:P:K:Mg), перед початком плодоношення співвідношення змінюють до 2:1:4:0,5, і після закінчення плодоношення – 2:2:3:0,5.

Більш точно норми використання добрив розраховують в залежності від вмісту основних елементів живлення в грунті та коригують у відповідності до результатів аналізу листкової проби.

 

Експерт з вирощування ягідних культур

Босий Олег Володимирович

    Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Суниця садова

Малина

Ожина

Чорниця садова (лохина)

Смородина

Агрус

Жимолость

Журавлина

Кісточкові (черешня, вишня, слива)

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
26 27 28 29 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

Консоль налагодження Joomla!

Сесія

Інформація облікового запису

Використання пам'яті

Запити до бази даних