Морфологічні і біологічні особливості ожини

Ожина - вегетативно рухливий корнепаростковий соковитий чагарник висотою 0,5-3 м, з багаторічною підземною частиною, що складається з кореневища і бічних додаткових коренів, і надземною частиною, представленою однорічними та дворічними пагонами.

Ожина споріднена малині, відноситься до сімейства розоцвітих і налічує понад 200 видів, поширених в Північній Америці та Євразії. Багато дикорослих видів перспективні для культури, оскільки дають великі смачні плоди, які не поступаються за біохімічними показниками культурним сортам.

Між ожиною і малиною існують генетичні відмінності: у них різне число хромосом в ядрах клітин. Малина - диплоїд (2n=14), а ожина - поліплоїд, що досягає додекаплоідного рівня плоїдності. Більшість європейських культурних форм ожини є тетраплоїдами, тому ожина більш потужна і урожайна, ніж малина.

Морфологічно, ожина відрізняється від малини трійчастим або пальчастим листям (у малини - листя перисті, рідко пальчасті), складним суцвіттям (у малини - напівзонтичні), витонченими нитками тичинок (у малини-шиловидні), чорними, іноді темно-червоними або глянцево-синіми плодами - багатокістянками (у малини - червоні або жовті), які зростаються з квітколожем (у малини при дозріванні плоди легко відокремлюються від квітколожа).

Істотні недоліки ожини: развалистий тип куща і шипи. Якщо спочатку кущ ожини прямостоячий, то з часом він утворює дугоподібно схилені гілки, які вкорінюються біля верхівок. Пагони вкриті восковим нальотом, мають численні шипи різної будови або щетинками, рідко голі.

Головна відмінність ожини від інших чагарникових ягідників полягає в тому, що надземні пагони її ніколи не бувають старше дворічного віку. У рік виникнення пагін росте у довжину та товщину.

У ожини (прямостоячий) однорічний пагін до осені не має розгалужень. Однак якщо пагін прищіпнути або обрізати під час його росту, то можна викликати появу бічних пагонів, що іноді роблять для формування сталого куща. Після плодоношення верхівка пагонів з бічними відгалуженнями відмирає.

На другий рік перезимувавші пагони ожини вже не ростуть ні в довжину, ні в товщину. З пазушних бруньок пагонів утворюються гілки різної довжини і цінності в залежності від місця розташування бруньок. Проростають, як правило, тільки основні бруньки і лише у разі їхньої загибелі - запасні. Найбільш врожайні плодові гілочки розташовуються в середній частині стебла. Верхівкові бруньки дають дуже короткі плодові гілочки з невеликою кількістю квіток. Бруньки в нижній частині пагонів дають сильні плодові гілочки, але внаслідок затінення їх продуктивність невисока.

Після плодоношення дворічні пагони ожини починають засихати і восени відмирають. Замість них в рік їх плодоношення у кожної рослини виростає по декілька пагонів заміщення і кореневих нащадків. Таким чином забезпечується подальше існування плантації ожини.

Одночасно із зростанням пагонів у довжину з'являється листя. Ріст листя триває в середньому 30-32 дні. Листя ожини складне, схоже на листя малини, з трьома, п'ятьма або сімома листочками (часточками), з шипами на черешках. Бічні листочки сидячі, верхівкові - з черешком. Нижня сторона листя зелена; є також пальчасті листочки, вкриті волосками.

У пазухах листя закладаються дві явно виражені бруньки, розташовані одна під іншою, - основна і запасна. Під захисними лусками верхньої бруньки розташовуються ще дві бічні бруньки. З верхньої, більш розвиненої бруньки на наступний рік розвиваються плодові гілочки, а з нижньої (іноді і бічних) - розетка листя або слабкі плодові гілочки. Лише у деяких форм замість однієї - центральної, розвиваються по дві повноцінні плодові гілочки. Найбільш сильно розвинені бруньки розташовуються в середній частині пагона.

Ожина цвіте влітку (червень - липень). Перші квіти з'являються у верхній частині пагона, пізніше - у середній та ще пізніше - у нижній частині. У суцвітті першими починають розпускатися верхівкові квітки. В середньому, через місяць після цвітіння в такому ж порядку відбувається і дозрівання ягід. Плодоношення у ожини розтягнуте, триває близько місяця (у липні-серпні). Рясне плодоношення спостерігається через 3-4 роки.

Квітки ожини зазвичай білі, рідше рожеві, двостатеві, самозапильні, правильні, з подвійним навколоцвітником. Віночок складається з п'яти довгастих пелюсток з виїмкою. Чашечка п'ятироздільна, з сірим войлоком. Тичинок і маточок багато. Зав'язь верхня. Існують форми з одностатевими (чоловічими або жіночими) квітками. Чашолистки при плодах або стоять горизонтально, або відігнуті вниз. Квітколоже конічне, опукле, на ньому розташовані численні маточки, кожен з яких при дозріванні перетворюється на маленьку кістянку, тобто плід формується кількома маточками однієї квітки. Багато плодів недорозвиваються.

Квітки зібрані в ущільнені суцвіття перехідного типу - кисті (довгі, короткі, рідкісні, з шипиками). Квітконосні пагони довгі.

Плід ожини, як і у малини, - збірна складна соковита кістянка наперсткоподібної форми, з восковим нальотом. Може складатися з декількох (до 76) кістянок, їх часто називають ще плодиками. Кістянки з'єднані між собою і прикріплені до разрозшогося м'якого білого плодоложа.

У ожини кістянки настільки сильно прикріплені до плодоложа, що при зніманні плодів відокремлюються разом з ним. Міцність прикріплення кістянок до плодоложа є основною відмінною ознакою ожини від малини. За традицією, хоча це неправильно з точки зору ботаніки, плоди ожини називають ягодами.

Забарвлення ягід у ожини буває темно-фіолетовим, чорним, пурпуровим, червоним, жовтим і навіть білим. Вони розрізняються також за формою, величиною і смаком. Ожина з сланкими пагонами дає плоди крупніші і соковитіші, ніж з прямостоячими. Ягоди їстівні навіть у дикорослих форм (іноді вони позбавлені смаку); у культурних форм ягоди (особливо призначених для переробки) досягають більш високої якості. У південних районах ягоди ожини солодші (оскільки містять більше цукру), ніж у північних (багато органічних кислот).

Коренева система ожини, виключаючи сіянці, складається з кореневища (підземне стебло) і додаткових коренів. Вона більш глибинна, потужна, менш розгалужена, ніж у малини. Додаткові корені відходять від кореневища і ростуть в поверхневому шарі грунту, поширюючись на значну відстань від куща.

На кореневищі і коріннях в середині літа починають закладатися додаткові бруньки і розвиватися зародки пагонів. Особливістю таких пагонів є їх уповільнене зростання, внаслідок чого до осені вони не досягають поверхні грунту і залишаються в землі у вигляді етиольованих 4-8-сантиметрових проростків з невеликими лускатними листочками. Навесні наступного року пагони ожини з'являються не одночасно, а протягом всього літа, залежно від місця розташування на коренях і стадії розвитку. Пагони, що виросли ранньою весною, є найбільш цінними, вони залишають для формування куща або смугового насадження; пагони, що з'являються в другій половині літа, зазвичай видаляють при розпушуванні міжрядь.

Пагони біля основи дворічної плодоносної гілки, що розвиваються з бруньок молодого кореневища, називають пагонами заміщення, а пагони, що виникають з придаткових бруньок на коренях, - кореневими нащадками (кореневої порослю).

Основна маса коренів ожини (прямостояча) розташовується в шарі грунту від 10 до 40 см. Окремі корені проникають на глибину 125-135 см. Найбільша щільність коренів, що відходять у горизонтальному напрямку, спостерігається в радіусі 50 см від центра основи куща, максимальне їх віддалення - 2-3 м.

Тривалість життя плантації ожини залежить не тільки від кількості пагонів заміщення і великої кількості кореневої порослі, але і від грунтово-кліматичних умов, властивостей сорту і старанності виконання заходів боротьби з шкідниками та хворобами.

Рослини ожини маєть особливі вимоги до факторів зовнішнього середовища. Так, при нестачі світла молоді пагони ожини сильно витягуються, затіняючи плодоносні. Ріст пагонів сповільнюється, і вони не встигають підготуватися до зими. Бічні плодові гілочки теж ростуть повільно, відсувається початок дозрівання ягід. У результаті поганої освітленості порушуються процеси життєдіяльності і рослини стають менш стійкими до шкідників і хвороб, якість ягід різко знижується.

Вважається, що ожина більш стійка до посухи, ніж малина. Обумовлено це тим, що її коріння отримує вологу з глибших шарів грунту. Найбільша потреба ожини у воді - на початку дозрівання ягід.

Для ожини ідеально підходять добре дреновані суглинки, середнього механічного складу. Рівень залягання грунтових вод повинен бути не менше 1,5 м.

Для ожини важлива вологість не тільки грунту, а й повітря, причому не тільки влітку, а й взимку. У зимовий період при сильних вітрах пагони страждають через висушування. При оптимальному температурному режимі, рівномірне протягом року випадання опадів на рівні 700 - 750 мм вважається достатнім.

Для дозрівання ожини необхідна більша, ніж для малини (1300...1600°С), сума активних (вище +10°С) температур і, як наслідок, - у неї триваліший (приблизно на 30 днів) вегетаційний період, який у малини становить 130-160 днів.

Раноцвітучим (друга декада червня) сортам ожини для дозрівання потрібно: Аврорі, Перрсон Блек, Маріон - до 1,5 місяця; Лох Несс, Чехалем, Блек Сатін - 2 місяці і Дирксен, Торнлесс, Дарроу - більше 2 місяців. Сорти Аштон Крос і Гімалайя Джантія дозрівають за 1,5 місяці, але цвітіння у них починається лише в першій декаді липня, а сорт Торнфрі, зацвітає в цей же час, а дозріває на початку вересня.

Більшість відомих сортів ожини не зимостійкі. За умови забезпечення захисту від вітрів лише деякі з них (Торнлесс, Евергрін, Дирксен, Торнлесс Логан, Хедрік) можуть витримувати зниження температури до -29°С, інші (Чейн, Лаутон, Черокі, Ері, Ізобільна, Шауні, Ельдорадо) - до - 23°С, ще менш зимостійкими є сорти - Даллас, Джерсі Блек, Халл, Торнлесс, Ренджер, Рейвен, Торнфрі, Команч, Блек Сатін, Честер, Смутстем, Ерлі Харвест, Техас, проте сорт Дарроу здатен витримувати до -34°С. Прямостояча ожина більш зимостійка, ніж та що стелеться.

Сума температур вище +10°С - основний показник, що обумовлює доцільність вирощування даної культури в кожній конкретній місцевості. Але це не означає, що ожину не можна вирощувати, якщо цей показник є меншим оптимального. Потрібно пам'ятати, що на добре захищених ділянках сума температур може бути вищою, позитивну роль може відігравати експозиція схилу, на якому розташована ділянка, тощо. Інший варіант - підібрати сорти з раннім терміном дозрівання, яким для достигання достатньо меншого значення сумарної температури. Оптимальна сума температур - потрібна для дозрівання всього потенційного врожаю, але як варіант - можна задовольнитися лише частиною потенційного урожаю (0,5 кг ягід з куща - теж не погана врожайність). Та й погодні умови в різні роки неоднакові, і нерідко складаються таким чином, що можуть дозріти всі ягоди.

Стійкість рослин ожини до несприятливих зимових умов в першу чергу обумовлена ​​сортовою приналежністю, але може змінюватися під впливом умов зростання. Рослини можуть бути ослаблені внаслідок зайвого азотного живлення або порушення загального балансу живлення, пошкодження шкідниками, ураження хворобами, надмірного зволоження або поганої аерації грунту, близькості холодних грунтових вод, надмірного затінення, тощо і, як наслідок, можуть припинити вегетацію. У таких випадках вони повільніше загартовуються і можуть підмерзати. Негативно впливає на хід підготовки рослин до зими передчасна дефоліація (опадання листя), наприклад при пошкодженні павутинним кліщем. Тривала тепла дощова погода восени викликає у рослин вторинний ріст, тому вони виявляються не підготовленими до зими.

Морозостійкість може змінюватися протягом зимового періоду під впливом коливань температури - зміни морозної погоди відлигою і навпаки.

Перелік сортів ожини з високою спадковою морозостійкістю невеликий. Однак її з постійним або змінним успіхом вирощують в регіонах навіть з дуже суворими зимами. Велику роль у цьому відіграє наявність стійкого снігового покриву. Дуже важливо, щоб стебла опинилися під снігом вже в листопаді, оскільки в цей час стійкість кори стебел недостатня. Сніг також захищає рослини від висихання внаслідок впливу сонячних променів у січні - березні. В снігу для стебел створюється сприятливий температурний режим з помірною та рівномірної вологістю.

Вплив багатьох чинників (накопичення снігу та вологи в грунті, вітри, перепади температур, близькість грунтових вод, швидкість сніготанення, тощо) в значній мірі обумовлений макро- і мікрорельєфом. На відкритих вершинах або крутих схилах сніг взимку здувається, в результаті чого грунт промерзає глибше і сильніше, як наслідок підмерзають молоді пагони і коріння ожини, а сама рослина страждає через нестачу вологи і взимку, і влітку. Менше снігу накопичується на схилах, повернутих до переважаючих вітрів, і більше - на підвітряних. На північних схилах сніг зберігається краще і довше, захищає рослини і грунт (як наслідок, вища вологість повітря), на південних - сніг сильніше нагрівається і тане в сонячні дні січня - березня, в результаті чого рослини оголюються й пошкоджуються при чергуванні відлиг і морозів. На південних схилах сніг сходить раніше, темп вегетації рослин вищий, але більша вірогідність пошкодження заморозками, інтенсивніше випаровування, тобто непродуктивна втрата вологи. У низинах і на ділянках з западинами - снігу накопичується багато, тане він повільно. Тут тривалий час застоюються холодні талі води, затримуються маси холодного повітря.

Особливо важлива роль рельєфу в регіонах, де умови вирощування ожини близькі до критичних: влітку мало опадів, навесні і влітку часто спостерігаються сильні суховійні вітри, сніговий покрив невисокий і утворюється повільно.

Негативну дію перерахованих несприятливих факторів можна зменшити, за рахунок правильного вибору місця під насадження ожини і застосувавши необхідний комплекс прийомів обробітку.

Суниця садова

Малина

Ожина

Чорниця садова (лохина)

Смородина

Агрус

Жимолость

Журавлина

Кісточкові (черешня, вишня, слива)

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
26 27 28 29 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

Консоль налагодження Joomla!

Сесія

Інформація облікового запису

Використання пам'яті

Запити до бази даних