ЗАХИСТ ОЖИНИ ВІД ХВОРОБ І ШКІДНИКІВ

Ожина - близька родичка малини. У природі вони ростуть по-сусідству: на лісових галявинах, просіках, колишніх згарищах, по берегах озер і річок. Ще в минулому столітті селяни збирали в лісі ягоди ожини, насіння її потрапляли у грунт на токах, уздовж доріг і в садах, де вона росла поруч з малиною. Так поступово у них з'явилися загальні хвороби (грибкові, бактеріальні, вірусні і т. д.) і шкідники (комахи, кліщі, нематоди).
Ожині, можливо, пощастило більше за інших: на ній майже не вели державні випробування засобів хімічного захисту проти хвороб і шкідників. 
Недостатньо вивчена і стійкість сортів, гібридів та інших форм ожини до поширених паразитів. Втішає думка про неповну втрату ожини природної стійкості до шкідливих організмів.
Ожина лише починає масове входження в наші сади як повноправна ягідна культура. З часом число хвороб і шкідників, що живуть на ній, може значно зрости, і їх потрібно вчасно виявляти.

Хвороби

Інфекційні (грибкові, бактеріальні та вірусні) хвороби.

Іржа. Вражає у ожини листя, черешки, великі жилки листя і молоді пагони. Збудник - гриб фрагмідіум рубай. Цей гриб одногосподарський, повноцикловий: всі його п'ять стадій мають тільки одного господаря - ожину, інші рослини не заражає. Інакше кажучи, збудник має дуже вузьку виборчу здатність.
Інтенсивний розвиток хвороби забирає від 30 до 60% врожаю. Сильно уражене листя опадає серед літа, а це призводить до втрати врожаю ягід і в майбутньому році. Справа в тому, що формувальні процеси в плодових бруньках відбуваються в другій половині літа і на початку осені. До весни всі органи квітки повністю сформовані і очікують теплих днів, щоб набрякли і луснули бруньки. Тому надзвичайно важливо для рослин зберігати здорове листя до осені, до настання стійких низьких температур.
Особливістю біологіго гриба - збудника іржі є наявність декількох типів спор залежно від стадії розвитку гриба. Хвороба проявляється на ожині на початку літа у вигляді маси дрібних помаранчево-коричневих точок -спермогонії гриба. У них формуються спермоспори, які по мірі дозрівання розлітаються і покривають липкою масою спор уражену ділянку стебла, пластинки листка, великі жилки листа і пагона. Незабаром липка маса підсихає, утворюючи плівку. Спермогонії зникають, але з'являються ецидії (перші справжні літні спори гриба). Їх можна побачити на верхній і нижній сторонах листа, черешка, а при сильному ураженні - і на стеблах, у формі помаранчево-жовтих, злегка опуклих точкових подушок. У них дозрівають ецидіоспори, які теж служать джерелом масового зараження ожини іржею.
Уражена нижня частина стебла буріє, і на ній з'являються ураження світлого забарвлення, в центрі яких розташовуються помаранчеві подушечки ецидії. Уражені ділянки можуть зливатися, і тоді в наступному році на корі стебла можуть з'явитися поздовжні тріщини. На уражених пагонах і на наступний рік грибок залишається живим. Розростаючись по тканині стебла, він викликає її відмирання і передчасне всихання стебел.
У середині літа розвиток іржі набирає уредостадію. Це - літнє спороношення гриба. Уредоспори утворюються в подушечках ржаво-бурого кольору тільки на листках з нижнього боку. Якщо подивитися на такий лист знизу, він здасться ржаво-бурим (весь в подушечках, і до того ж покритий нальотом яскраво-жовтих уредоспор). Майже кожні 5-7 днів (по погоді) виникають все нові і нові покоління уредоспор. Вони нерідко бувають причиною масового ураження ожини іржею.
Після уредостадіі розвивається телейтостадія у вигляді чорних, легко стираючихся пустул, що покривають листя. Телейтоспори, що утворюються тільки на листках ожини, зимують на опалому листі. Саме перезимувавше листя служить джерелом первинної інфекції. По закінченні перезимівлі телейтоспори проростають у базидиї з базидіоспорами, які й заражають рано навесні молоді листки, черешки і жилки листя, а також однорічні стебла ожини. Хвороба сильніше вражає потужні, добре розвинені і добре освітлені листя та кущі у вологе і тепле літо.
Дуже важливо своєчасно вжити всі заходи боротьби з іржею. Основний прийом - згрібання опалого листя. Сильно заражені іржею листя спалюють, а золу використовують на добриво. Середньо і слабо заражені закопують на глибину 10-15 см, де телейтоспори розкладаються, втрачаючи здатність інфікувати рослини. Листя можна компостувати з гноєм, торфом і грунтом. Такий компост придатний до використання на третій рік після закладки. Два-три рази на рік його перелопачують, і один раз для прискорення процесу горіння біомаси додають сірчанокислий амоній (до 50 г на 1 м³). Компости дозрівають швидше в решітчатих ящиках-коробах на «ніжках» -стовпчиках при всебічному доступі повітря, ніж в бетонованих ямах. Опале листя, траву, сіно, дрібні гілочки зручно компостувати в дірчастих мішках, зшитих із старої поліхлорвінілової плівки. Дірки роблять розпеченим стрижнем діаметром 0,5-1,5 см. Розмір мішка найчастіше - 50х70 см або 60х1х80 см. Листя перемішують з сірчанокислим амонієм або з розчином харчової соди (30 г на 3 л води), набивають мішки не надто щільно і ставлять їх на підставку під навіс, уникаючи попадання прямих сонячних променів. Біомасу перемішують хоча б один раз на місяць. При такому способі компостування листя швидко розкладаються, знезаражуються від грибної інфекції, і вже через рік компост готовий до використання. Мішкам з чорної плівки надають перевагу: вони краще утримують тепло і компост в них дозріває дещо раніше, ніж у мішках з прозорої плівки.
Іржа вражає ожину і при нестачі вологи в грунті - коли рослини ослаблені. У разі посушливої ​​погоди необхідний полив.
Постійний огляд рослин, видалення перших листків з ознаками ураження іржею затримує її поширення. Цьому ж сприяє видалення в червні - липні надмірно загущених і слабких однорічних пагонів.
При перших ознаках появи іржі ожину можна обприскувати настоєм часнику. Беруть 300 г головок часнику, розмелюють в м'ясорубці, заливають 3 л теплої води і настоюють добу. Потім 0,5 л процідженого настою розводять у 10 л теплої води і обприскують рослини у другій половині дня. Цей препарат захищає від інфекції іржі та інших хвороб, а також від попелиць і кліщів.
У невеликих садах проти іржі можна користуватися соком молочаю. Беруть 300 г подрібнених зелених стебел і листя, витримують їх на повітрі до тих пір, поки не виступлять краплини молочного соку, потім заливають 1 л води, витримують 5 годин і проціджують. За допомогою зубної щітки або невеликий пензлика натирають настоєм листя, черешки, пагони там, де почала з'являтися іржа. Через день обробіток повторюють. Після 2-4 таких обробок рослина одужує.
Проти іржі можна використовувати настій осоту польового: 3,5 кг подрібненого листя і стебел заливають 10 л води, настоюють 8 годин, проціджують і відразу ж обприскують рослини. Допускається 3-4 обробки з інтервалом 5-6 днів.
Коли немає іншого засобу, ожину можна обприскувати сірчаними препаратами. На 0,01 га (сотку) витрачають до 100-150 г колоїдної сірки. Готують 1,0-1,5%-у суспензію, тобто на 10 л теплої води беруть 100-150 г сірки. Особливістю сірчаних препаратів є їх висока ефективність проти іржі та інших грибів, попелиць і кліщів при температурі повітря не нижче 16 ... 18 °С. У прохолодну погоду сірку не застосовують.
Для профілактики допускаються обробка 1%-ою бордоською рідиною спочатку по молодим розпустившимся листкам, а потім і після збору врожаю. Правильно приготовлена ​​бордоська рідина має небесно-блакитний колір, слаболужну або нейтральну реакцію. Опущена в неї синій лакмусовий папірець не повинен забарвлюватися в червоний колір. Поява червоного кольору говорить про кислоу реакцію рідини, а це може викликати опік листя і розтріскування ягід.
Бордоську 1%-у рідину готують з суміші розчинів мідного купоросу і вапняного молока, отриманого з свежогашеного вапна. Мідний купорос не можна розчиняти в металевому посуді. Для приготування 50 л бордоської рідини (для саду площею 0,06-0,15 га) використовують одну дерев'яну бочку місткістю 60 л і дві бочки по 30 л. В одну бочку наливають 3 л гарячої води, розчиняють у ньому 0,5 кг мідного купоросу, а потім доливають холодну воду, щоб вийшло 25 л розчину. В іншій бочці розводять у 3 л холодної води 0,5 кг вапна, а потім доливають воду, щоб отримати 25 л вапняного молока. У велику бочку спочатку вливають вапняне молоко, проціджене через тканину, і тільки потім - охолоджений розчин мідного купоросу. Для посилення прилипання до поверхні рослин при обприскуванні додають цукор (1 г на 1 л рідини). Часто агрономи припускаються помилки, коли для приготування бордоської рідини використовують старе гашене вапно. Варто зауважити, що під час тривалого зберігання воно взаємодіє з вуглекислим газом повітря і перетворюється на звичайну крейду, а вона не придатна для боротьби з хворобами. Вапно гасять водою напередодні приготування бордоської рідини. Гашене вапно -це білий порошок, а при надлишку води - напіврідка або рідка маса. При роботі з негашеним вапном треба користуватися захисними окулярами.
Можна самостійно виготовити індикаторний папірець для визначення якості бордоської рідини. В аптеках продають фенолфталеїн (пурген): 10 таблеток подрібнюють, розмішують в 1/2 склянки теплої води, а потім у цей розчин опускають на 2 хвилини смужки білого промокального (або туалетного) паперу довжиною 10 см, шириною 2 см. Вийняті з розчину смужки висушують на газетному аркуші, і індикатор готовий.
При зануренні у бордоську рідину індикаторний папірець порожевіє, якщо рідина слаболужна, і стане яскраво-червоним в лужному середовищі. Якщо ж індикаторний папірець не змінює свого кольору, то бордоська рідина кисла: у ній надлишок міді. У таку рідину додають вапняне молоко і знову перевіряють якість.
Існує ще один спосіб перевірки якості бордоської рідини. У неї опускають металевий цвях або ніж. Якщо вони покриваються мідним нальотом, то рідина кисла, і потрібно додати вапняне молоко.
Бордоську рідину не рекомендується застосовувати в сиру прохолодну погоду - на листках і ягодах утворюються сітки. Погано нею користуватися і в спекотні години дня - можуть виникнути опіки і розтріскування кори пагонів. Обприскування припиняють за 3 тижні до збору врожаю.
Кальцинована сода (вуглекислий натрій) - це старовинний засіб захисту ягідників від багатьох хвороб. Готують 0,5%-й содовий розчин з додаванням господарського мила, тобто на 10 л води витрачають 50 г соди (білий кристалічний порошок) і 50 г мила. У м'якій воді розводять мило, окремо розчиняють соду в малій кількості води (0,5 л), а потім їх зливають в ємність і доводять об'єм розчину до 10 л.
Бургундська рідина використовується в садах проти багатьох хвороб з незапам'ятних часів, добре допомагає проти іржі, антракнозу та інших захворювань. Готують її аналогічно бордоській рідині. Для обприскувань використовують 1%-й розчин мідного купоросу. На 50 л розчину витрачають 500 г мідного купоросу і 250 г кальцинованої соди. Розчини обох компонентів можна змішувати будь-яким способом, тільки не можна доливати сильно концентровані розчини до слабких - це викликає випадання осаду. Бургундська рідина погано прилипає до рослин, тому рекомендується додавати прилипачі (наприклад, цукор, 1 г на 1 л рідини).
Агрономи застосовують на ягідниках бургундську рідина частіше, ніж бордуську. Вона легша в приготуванні, сода більш чистий продукт, ніж вапно, менше засмічуються наконечники обприскувачів, менше брудняться листя: у них не так сильно закупорюються дихальні пори. На відміну від бордоської бургундську рідину можна застосовувати разом з отрутохімікатами, що містять мило.
Перед обприскуванням насаджень ожини, малини та інших ягідників бажано проводити перевірку на чутливість до бургундської рідини. Роблять це за 3 дні до запланованого терміну обробки. Готують невелику кількість рідини, обприскують 3-5 рослин, а через 3 дні їх оглядають. Якщо немає опіків, то можна обробляти насадження в цілому. За 1-2 дні до початку обприскування добре поливають грунт. Обробку рослин ведуть в післяобідній або вечірній час. Сухий грунт і висока температура повітря послаблюють стійкість листя до хімічних препаратів: на них можуть з'явитися опіки.
Антракноз - поширене захворювання ожини та малини у вологому кліматі. Хвороба вражає всі надземні органи рослини, але особливо сильно пагони і листя.
Захворювання проявляється в кінці травня - початку червня на нижніх частинах молодих, щойно з'явившихся з грунту пагонів заміщення і кореневих відростків у вигляді овальних дрібних фіолетових плям. Надалі вони збільшуються, заглиблюються в тканини кори, перетворюючись на сіруваті виразки з пурпуровими краями і розтріскуваною тканиною в середині. Кора навколо виразок відшаровується ділянками. На листках плями дрібні, округлі, сіруваті, з пурпурової облямівкою, пізніше вони трохи збільшуються, досягаючи 3 мм в діаметрі. Розташовуються плями вздовж жилок і по краях листа. Уражена тканина засихає, відмирає і випадає. На плодоносних кистях плями утворюють кільце і викликають їх в'янення разом з ягодами. На зрілих ягодах утворюються сірі ранки, кістянки в них підсихають, незрілі ягоди буріють, деформуються, засихають.
При сильному розвитку хвороби - на верхівках молодих пагонів численні антракнозні плями, зливаючись, утворюють товсту шкірку з грубою ураженою поверхнею. Такі пагони відстають у рості і викривляються. Це призводить до недостатньої закладці нирок і значного зниження врожаю в наступному році. У зимовий період спостерігається загибель уражених пагонів.
На плямах і виразках уражених частин рослин утворюються чорні дрібні точки - це плодоношення гриба. Зимує він на хворих пагонах і на опалому листі. Рано навесні спори розсіюються і вражають молоді рослини.
Грибок, що викликає антракноз, спеціалізований - він вражає тільки ожину і малину. Стійкі до антракнозу сорти ожини Техас, Ізобільна.
При закладанні нових насаджень з метою попередження хвороби необхідно використовувати тільки здоровий посадковий матеріал. Нові насадження рекомендується розташовувати на добре удобреному родючому грунті, на відстані не ближче 100 м від старих плантацій (в умовах плодово-ягідних господарств). Для гарного росту, плодоношення, а також для підвищення стійкості ожини та малини до антракнозу потрібно щорічно восени або рано навесні вносити гній або торфогноєкомпости в кількості 30-40 т/га, або 3-4 кг на 1м². Повне мінеральне добриво (NPK) вносять навесні з розрахунку 90 кг д. р. кожного елемента на 1 га, або по 9 г на 1м².
На плантаціях ожини треба проводити посилену боротьбу з бур'янами, так як це сприяє провітрюванню кущів і тим самим зменшування поширення хвороби. Рано навесні відразу після першого розпушування грунту проводять мульчування соломистого гноєм (товщиною 7-8 см) або торфом (2-3 кг на кущ). Хімічні заходи захисту ті ж, що й проти іржі.
Після збору врожаю виконують ретельну вирізку відплодоносивших і сильно уражених молодих пагонів (без залишення пеньків) з подальшим їх спалюванням. Восени або навесні слід перекопати міжряддя з метою знищення інфекції, зимуючої на уражених листках.

Пурпурова плямистість (дидимелла) - захворювання ожини і малини, широко поширене в усіх зонах України. Вражає пагони, бруньки, черешки листя і меншою мірою листя.
У хворих рослин гинуть бруньки, опадає листя, всихають стебла. Листова форма хвороби викликає передчасне опадання листя. Починається хвороба на стеблах з появи, особливо в нижній і середній їх частинах, невеликих, а потім більших фіолетово-бурих розпливчастих плям. Плями утворюються спочатку біля місць прикріплення черешків листя, розростаючись і зливаючись, вони поступово можуть окільцювати весь пагін. Черешки листя всихають і ламаються, листя опадає. При сильному ступені ураження хворобою всихає все стебло. Багато бруньок на уражених пагонах не розвиваються. Уражені бруньки чорніють. На листових пластинках з'являються великі розпливчасті некротичні темні з жовтою облямівкою плями.
Враження квіток і ягід не відзначається, але ягоди на хворих пагонах дрібні, кислі, з меншим вмістом вітаміну С.
Розвитку хвороби сприяє надмірна загущенність насадження, підвищена вологість повітря, наступаюча після дощів. Особливо сильно хворіють рослини, пошкоджені малиновоюю стебловою галицею.
Оскільки грибок - збудник хвороби зимує в уражених пагонах і не виключена можливість перезимівлі грибка в листках, то заходи боротьби з пурпуровою плямистістю є спільними з заходами боротьби проти іржі та антракнозу ожини і малини.
Септоріоз (біла плямистість) - захворювання, поширене майже повсюдно. Уражається ожина, а також культурні сорти і дикорослі види малини. Розвитку білої плямистості сприяє волога погода. У посушливі роки хвороба може бути відсутня.
Ознаки хвороби з'являються наприкінці травня - на початку червня на листках дворічних пагонів, потім у результаті вторинної інфекції конідіальної стадії грибка - і на листі однорічних пагонів. Максимального розвитку біла плямистість досягає в період дозрівання ягід і до глибокої осені вражає пагони, листя і плодові гілочки, особливо в загущених посадках і при надлишку вологи.
На листках з'являються округлі блідо-коричневі, потім біліють, з тонкою коричневою облямівкою плями. У середині плями з верхнього боку утворюються червонувато-коричневі крапки - пікніди гриба - збудника хвороби. Потім плями зливаються, уражена тканина буріє, руйнується і випадає. Листя і тонкі гілочки ослизнюються, ягоди загнивають.
На стеблах (у нижній і середній їх частинах) виникають світлі розпливчасті плями, більш помітні на формах з пофарбованим стеблом. Найчастіше вони розташовуються близько нирок, але можуть бути і на міжвузлях пагонів. Спочатку плями гладенькі, малопомітні, потім на них з'являються чорні крапки - плодові тіла; уражена тканина покривається поздовжніми і поперечними тріщинами. Шкірочка (епідерма) кори закручується, лущиться, неуражена частина кори залишається гладенькою. При сильному ураженні плями зливаються. Плодові тіла грибка часто покривають поверхню бруньок. Такі бруньки гинуть. Пагони, що розвиваються з вкритих білою плямистістю бруньок, значно коротші здорових, слабкі й тонкі.
Стебла вражаються в осінній час, але симптоми ураження в перший рік майже відсутні. Поширюється хвороба по ділянці в літній час повітряними течіями. На нові ділянки вона заноситься з посадковим матеріалом.
Заходи боротьби ті ж, що і з антракнозом.
Ботрітіс (сіра гниль) викликає загнивання ягід при зберіганні їх більше доби. Збудник - грибок, ботрітіс. Спори гриба розселяються на пелюстках квітки і проникають в нього. Особливо швидко грибок розвивається при вологій погоді, в результаті чого ягоди загнивають. Хворі ягоди можна вживати у свіжому вигляді, непридатні вони і для переробки.
З метою попередження розвитку інфекції ягоди відразу ж після збору поміщають в холодильник для охолодження, тільки після цього їх реалізують.
Заходи боротьби: розріджена посадка, вирощування ожини та малини на провітрюваних шпалерах.
Ботрітіс пагонів викликається тим же грибком, що і сіра гниль ягід. Вражає молоді пагони, на яких між вузлами з'являються плями витягнутої форми. Восени і взимку плями набувають вигляду водяних знаків. Плодові тіла грибка мають чорний колір, розселяються вони в щойно з'явившихся тріщинах на пагонах, в місцях утворення плям, і глибоко проникають у тканини пагонів, викликаючи їх ламкість. Взимку уражені пагони гинуть.
Заходи боротьби такі ж, як з антракнозом, білою та пурпуровою пятнистостями.
Борошниста роса - грибкове захворювання, збудник - гриб сферотека матрікуляріс. Вражає ягоди, точки росту пагонів у окремих нестійких форм і молоде листя з обох сторін, особливо у вологу і теплу погоду. На уражених ягодах з'являється білий наліт, вони начебто посипані борошном. Такі ягоди набувають непривабливий вигляд і стають непридатними для споживання у свіжому вигляді та переробки.
Заходи боротьби такі ж, як з іржею і пурпуровою плямистістю.
Неінфекційні хвороби - з'являються від нестачі або надлишку елементів живлення, тому важливо знати їх зовнішні ознаки.

Нижче наведені ознаки прояву хвороб при нестачі:

азоту - ослаблений ріст пагонів при нормальній вологості грунту, листя дрібнішає або майже нормального розміру, але блідне і жовтіє, стебла тоншають, робляться ламкими, цвітіння слабке, ягоди дрібнішають; при гострій нестачі азоту листя опадає в середині літа; відростки з однорічних пагонів розвиваються слабо;
бору - хлороз (знебарвлення) молодих листків, їх дрібнішання, скручування і раннє опадання, оголення верхівок у пагонів, цвітіння і зав'язування насіння слабке, на ягодах з'являються западини і плями тканини, верхівкова брунька відмирає, від чого серед літа починають рости сплячі бруньки у пазухах листків середніх і нижніх ярусів пагонів, листя на нових пагонах можуть мати багряні і навіть коричневі відтінки;
заліза - рівномірний хлороз між жилками листя, вони стають блідо-зеленими або жовтими, але тканина не відмирає, ягоди зморщуються і всихають;
калію - поява по краях дорослого листя коричневого обідка відмираючої тканини (його називають крайовим опіком), на молодих листках з'являються сонячні опіки, курчавість через нерівномірне зростання різних частин листових пластинок, забарвлення листя від блакитнуватої, тьмяної до блідувато-зеленої, ягоди достигають нерівномірно, їх внутрішня частина буває розм'якшена;
кальцію - молоді листки блідо-зелені або жовті, старе листя залиша'ться зеленими, у пагонів відмирають верхівкові бруньки, нерідко має місце суховерхуватість пагонів, зав'язь майбутніх ягід розкладається біля зародкового закінчення;
магнію - розвивається міжжилковий хлороз - між жилками дорослих листків знебарвлення (хлороз) тканини, іноді тканини листа червона або пурпурова, а жилки листа ще деякий час залишаються зеленими, потім відбувається передчасний листопад, і починається він з нижньої частини пагонів;
марганцю - межжілковий хлороз на верхніх молодих листках: на них з'являється візерунчастий малюнок, тканина між жилками жовта, потім коричнева, згодом вона відмирає, листя серед літа опадають;
міді - спочатку побіління кінчиків листя, потім повний хлороз, втрачається тургор, листя в'яне, ріст пагонів послаблюється, іноді відмирає верхівкова брунька, пробуджуються в зростання пазушні бруньки, що помітно послаблює зимостійкість і зменшує врожаї в поточному і майбутньому роках, в плодах майже не утворюється насіння;
молібдену - молоді листки покриваються світлими плямами, потім загинаються всередину і засихають з верхнього кінця, а на старих листках жилки втрачають зелене забарвлення, стають блідо-зеленими, а листові пластинки зберігають зелене забарвлення;
фосфору - ріст листя сповільнюється, забарвлення їх тьмяніє, стає темно-зеленим, іноді червоно-пурпуровим, на них з'являється бронзовий відтінок, у засихаючого листя майже чорний колір, воно рано опадає, цвітіння і дозрівання ягід затримується;
цинку - на верхівках пагонів листя дрібні, у вигляді розеток, потовщені, пожовклі, з бронзовим відтінком, форма листової пластинки асиметрична, нагадує витягнуті листя верби, плоди дрібні, потворної форми; нестача цинку частіше проявляється там, де в грунт було внесено в надлишку вапняні і фосфорні добрива.

Зовнішні ознаки хвороб рослин при надлишку елементів мінерального живлення:

азоту - хлороз тканини на краях листя і між жилок, на листках з'являються коричневі плями, листя згортаються і обпадають;
бору - хлороз на кінцях і краях листя, поширюється між жилками, листова пластинка майже біла, опіки країв листя, їх закручування і опадання;
заліза - хлороз між жилками у молодого листя, жилки деякий час зелені, пізніше весь лист може стати жовтим або білим, ягоди швидко всихаються;
калію - пагони дуже повільно ростуть порівняно зі здоровими кущами, у хворих стебел міжвузля неприродно подовжені, листи світлішають, на них виникають темні плями - це місця відмирання тканин; спостерігається раннє опадання листя;
кальцію - на стеблах міжвузля дуже зближені, листя ростуть розетками, як би віялом з однієї бруньки, між жилками листя тканина жовтіє, на ній з'являються світлі або темні плями, нерідко наповнені водою, листя опадає, пагони відмирають;
магнію - листя темніють, іноді зморщуються і згортаються, перед закінченням росту кінці листя раптово ненормально витягуються і відмирають, особливо це має місце при високій температурі повітря в сонячну погоду;
марганцю - хлороз між жилками у молодого листя, на них з'являються жовті, білі і темно-коричневі плями, листя викривляються і зморщуються (відмінна ознака в порівнянні з недоліком марганцю);
міді - у молодого листя між зеленими жилками тканина жовтіє або біліє, у дорослого листя забарвлення тканин коричневе, листя передчасно опадає, врожай ягід різко знижується;
сірки - листя дрібнішають, стає тьмяно-зелене, стебла твердіють і погано згинаються, у пізнього листя краї спочатку світлішають, потім темніють, а саме листя закручується всередину;
фосфору - у дорослого листя зникає зелене забарвлення, вони світлішають, на краях і на кінцях забарвлення коричневе, пізніше на листових пластинках виникають яскраві темні некротичні плями; раннє опадання листя;
хлору - листя набувають тьмяно-зеленого забарвлення, подрібнюються, стебла твердіють і погано згинаються, на дорослих листках з'являються пурпурно-коричневі плями; спостерігається раннє опадання листя;
цинку - відмирають верхівкові бруньки пагонів, молоде листя жовтіє, у дорослих листах жилки стають червоними і навіть чорними, між жилками можуть з'явитися прозорі плями, наповнені водою, листя передчасно опадає без попереднього в'янення.
Дефіцит макроелементів (азоту, фосфору, калію) і мікроелементів (бору, міді, цинку, молібдену та інших) може виникати на будь-яких грунтах, але частіше на легких піщаних і супіщаних (калію, магнію, сірки, йоду, брому), на карбонатних або на надлишково ізвесткованних (марганцю, бору, цинку), на зафосфоренних при внесенні надлишкових норм фосфорних добрив (цинку), на торф'яних (міді, марганцю, бору, калію).
Надлишок поживних речовин також шкідливий для ягідних культур. Надмірне внесення азоту під посадку погіршує приживлювання рослин і подальший ріст, а в другій половині літа викликає подовження періоду зростання, деревина не визріває і підмерзає взимку.
Зовнішні ознаки надлишку елементів бувають подібні з такими, як при голодуванні рослин, однак знання відмінностей дозволяє відрізняти одні від інших і своєчасно виправляти становище на ділянці.

Шкідники

Більшість видів комах-шкідників, що живуть на ожині, пов'язано з дикою ожиною, з культурною та дикоростучої малиною, з чагарниками (шипшиною, трояндою, глодом) і трав'янистими рослинами сімейства трояндових. Ожина і малина мають спільних шкідників із суницею, полуницею і земклуніки, їх близько 15 видів. При плануванні нових посадок ці культури повинні бути віддалені один від одного. У плодово-ягідних господарствах посадки ожини, малини та суниці відокремлюють не менше ніж на 0,5-1 км. Не можна висаджувати ожину по малині, суниці та поблизу посадок троянди або шипшини.

Шкідники коренів

Капустянка. Її пошкодження надзвичайно небезпечні в розплідниках, де вона під поверхнею грунту робить ходи, перегризає коріння і стебла поблизу кореневої шийки рослин. Точно так само вона поводиться і на плодоносних плантаціях ожини або малини, харчуючись молодими корінням яке формуються поблизу поверхні грунту молодими пагонами.
Капустянка - велика четирикрилова комаха з потужними щелепами і передніми риючими ногами. Тіло довжиною 35-50 мм, товщиною - 12-15 мм, зверху буре, знизу буро-жовте з шовковистим відтінком. Яйця овальні, жовтувато-сірі, розміром 2 мм. Личинки, що вийшли з яєць, - сірі, шестиногі. В дорослих медведок личинки перетворюються наступного літа.
Живе і розмножується в грунті, частіше в низинах. Крім ожини і малини, пошкоджує суницю, смородину, агрус, овочеві, квіткові та інші культури.
Личинки хрущів, або хрущі, - небезпечні шкідники коренів на молодих насадженнях ожини, малини та інших ягідників. Молоді личинки живляться тонкими корінцями ягідників, а дорослі підгризають кореневища і стебла біля основи кореневої шийки. Якщо у посадці оселилися хрущі, то можна спостерігати ділянки з засихаючих пагонів.
Самки відкладають яйця в грунт, переважно в піщаний з малотрав'ям. Живуть личинки жуків (хрущі) у грунті протягом 5 років. За цей час вони виростають у довжину до 50-60мм. У них коричнева голова з добре розвиненими щелепами-жувалами, три пари грудних ніг, тіло товсте, зігнуте, жовтувато-білого кольору. Влітку личинки мешкають на глибині 5-20см, взимку опускаються в грунт на глибину 60см і більше.
Доросла личинка стає жовтуватою лялечкою, у якої на останньому сегменті черевця два відростка. Через 1-1,5 місяця лялечки перетворюються на жуків, але з грунту на поверхню жуки виходять тільки на наступний рік навесні.
Масова поява жуків спостерігається в травні і червні один раз на 5 років. Іноді кількість жуків настільки велика, що вони з'їдають листя на деревах і чагарниках. Жуки не харчуються листям бузини, жовтої акації, липи, клена, ліщини. У боротьбі з жуками і личинками у людини є союзники: жуків поїдають граки, дремлюги, кажани; личинок і лялечок їдять кроти, землерийки і лисиці.
Заходи боротьби: ділянки, відведені під ягідники, до посадки тримають або під чорним паром (1-2 роки) і проводять регулярні культивації для знищення личинок, лялечок і жуків, або утримують під зайнятим паром, засіяним конюшиною, люцерною, ріпаком, гірчицею.
На присадибних ділянках та в невеликих садах можна проводити ручний збір жуків. У ранкові години жуки знаходяться на деревах у стані заціпеніння. Під деревами та чагарниками розстеляють полотнища або поліетиленову плівку, вдаряють по гілках або злегка їх трусять. Жуки падають на підстилку. Їх збирають і знищують в хлорованому вапні.
У невеликих посадках ожини та малини жуків і їх личинок під кущами теж видаляють вручну. Для цього кущ обережно викопують, обтрушують грунт на підстилці, просівають її, потім виймають грунт з посадкової ями з глибини 30-40 см і також просівають, відділяючи личинок. Перед посадкою куща на постійне місце його кореневу систему обробляють в глиняній бовтанці з додаванням тютюнового пилу (100 г на відро бовтанки). Грунт, вийнятий з ями, можна поливати тютюновим пилом, розведеною у воді (100 г на 10 л води).

Шкідники пагонів

Малинова пагонова попелиця пошкоджує ожину, малину і троянду. Особливо в посушливі роки. Пагони, на яких харчувалася попелиця, подмерзають. Іноді рослинит можуть навіть повністю вимерзати.
Пагонова попелиця дуже дрібна комаха. У дорослої самки тіло завдовжки 2,5-3 мм, світло-зеленого кольору, має восковий наліт. Яйця чорні, блискучі. Зимує в стадії яйця на кінцях пагонів, біля основи сплячих бруньок. Навесні попелиця відроджується з яєць, заселяє пухкі бруньки і смокче сік. Бруньки засихають і відвалюються. Пізніше попелиця великими колоніями поселяється на верхівках пагонів, на черешках листя і на квіткових бутонах. При високій чисельності особин попелиці на пагонах скручуються листя, опадають квітки, та й сам пагін засихає.
Особливістю розвитку попелиці є її можливість розмножуватися в літній час без запліднення яєць - партеногенетично. Самка народжує живих личинок. Цей процес називається живородінням. Час появи нових поколінь попелиці скорочується, стадія яйця тут відсутня. За сезон може бути 6 - 8 поколінь.
У середині літа народжуються попелиці-розселительниці. Це дрібні темнозабарвлені крилаті комахи, довжиною до 1,5 мм. Вони перелітають і переносяться вітром на інші рослини. Восени попелиці відкладають яйця на верхівки однорічних пагонів ожини, малини і троянди і після цього гинуть.
З метою боротьби з малиновою погоневою попелицею восени і рано навесні оглядають насадження ожини, малини і троянд на заселеність їх яйцями попелиці. При невеликому числі заражених пагонів (до 5%) їх можна вирізати і спалити. В інших випадках рекомендується обробити насадження ожини ранньою весною при закритих бруньках 1%-м розчином нитрафену. Цей препарат позбавляє від багатьох паразитів рослин - від зимуючих яєць, гусениць, лялечок, від кліщів, медяниць, спор грибів. Обприскувати рослини нитрафеном доцільно один раз на 3 роки. Рослини, ослаблені після холодної зими, ранньою весною отрутохімікатами не обробляються. У посушливу весну ожину рясно поливають за день до початку хімічної обробки.
У невеликих садах набуває широкого поширення прийом боротьби з зимуючою на рослинах інфекцією (яйця комах і кліщів, личинки гусениць і лялечки, спори і міцелій грибів, бактерії) - обприскування рослин гарячою водою (60...70°С) рано навесні при закритих бруньках. Після обприскування бажано вкрити рослини поліетиленовою плівкою, старої мішковиною, матами, тобто попарити їх протягом 1-2 годин. Цей прийом не слід бездумно застосовувати у всіх садах. Умови зростання рослин різні. До того ж існує і сортова стійкість кори і бруньок до впливу високих температур. Уперше цей прийом треба використовувати на 5-10 пагонах в різних місцях насаджень ожини і малини. І тільки в наступні роки, враховуючи досвід, обробляти посадки культури в цілому.
Проти попелиць навесні і влітку обприскують рослини тютюновою настоянкою - 200 г тютюнового пилу настоюють дві доби в 10 л води. Потім настій проціджують через полотно або мішковину, ретельно її віджимаючи. До процідженої настоянки додають води до 10л. Перед обприскуванням в настоянку розчиняють господарське мило (5 г на 1 л). Цей препарат ефективний проти попелиць, гусениць і личинок шкідників. Якщо тютюнова настоянка або відвар готують про запас, то воду додають тільки перед їх використанням. Настоянки і відвари тютюну повинні зберігатися в герметично закритому посуді (краще скляному) в прохолодному приміщенні, не на світлі. Необхідно стежити, щоб діти не мали доступу до препарату.
Для обпилювання рослин тютюновий пил змішують (1:1) з одним з гелів: золою, гашеним вапном, дорожнім пилом, розмолотими сухими листям і стеблами. Обробки повторюють не раніше ніж через 7-10 днів.
Малина стеблова муха шкодить дикій і культурній ожині і малині. Сіра мушка, близько 5 мм довжиною; яйця білі, подовжено-овальні. Личинки білуваті, безногі. Має одне покоління в році. Їх масова поява збігається за часом з виходом з грунту молодих пагонів ожини і малини. Яйця відкладає поодинці в пазухи і біля основи верхівкового листя пагонів. Відроджені личинки потрапляють під шкірку пагона, роблять у ньому кільцевий канал, від чого пагін повільно в'яне і всихає вище надрізу - каналу. Личинка проробляє в серцевині пагона хід до самої його основи. Прогризає в стеблі отвір, опускається на грунт і на невеликій глибині перетворюється на псевдококон. У цій стадії зимує.
Заходи боротьби наступні:
1. Зрізання і знищення прив'ялих пагонів.
2. Мульчування грунту навколо рослин шаром мульчі в 5 см і більше, щоб не допустити вильоту мухи в травні - червні.
Малинова горіхотвірка. Комаха чорно-бурого кольору, вусики і ноги червоно-жовті, довжина тіла дорослої особини близько 3 мм. Самки відкладають яйця в молоді пагони ожини і малини. Личинки безногі, білого кольору, харчуються тканиною пагонів і черешків листя. У місцях їхнього харчування утворюються галли - здуття.
Форма галлів подовжена або неправильно-веретеноподібна, поверхня відносно гладка. Галли багатокамерні. У кожній камері одиночна личинка. Голова у личинок слабо помітна. Зимують вони в галлах, заляльковуються навесні наступного року. З галлів оріхотворки вилітають в червні.
Заходи боротьби: вирізування і спалювання пагонів з галлами горіхотворки восени або ранньою весною.
Малина пагонова галиця (малиновий комарик) пошкоджує в личинкової стадії молоді пагони ожини і малини, викликаючи їх всихання. Це небезпечний шкідник ожини та малини в європейській частині Росії. Розвивається в двох поколіннях.
Доросла комаха досягає 2 мм в довжину. У нього темні голова і груди, світло-коричневе черевце. У лапок помітно зігнуті кігтики. Довжина висунутого яйцеклада самок дорівнює довжині черевця - близько 2 мм. Крила рівномірно покриті волосками. Щупики четиричленні. Личинка спочатку прозора або молочнобіла, потім помаранчево-червона, до 3 мм в довжину.
Систематичною ознакою личинок є наявність добре розвинених двохчленистих вусиків, причому довжина другого членика майже втричі перевершує ширину вусики в основі. Личинки зимують у верхньому шарі грунту на глибині 2-4 см біля основи стебел. Навесні вони заляльковуються, а в другій половині травня, коли грунт прогріється до 13°С, з лялечок вилітають комарики. Виліт першого покоління збігається з початком інтенсивного росту молодих пагонів. Самки відкладають яйця біля основи листа під кору пагонів, полюбляють відкладати яйця в місцях механічного пошкоджень кори, а також біля основи стебел і черешків нижніх листків. Через 7-10 днів з яєць відроджуються личинки. Вони живуть під корою колоніями від 5 до 50 особин і харчуються в камбіальному шарі пагона. У місцях живлення личинок з'являється рана, тобто на пагоні утворюються спочатку бурі плями, потім вони стають чорними. Кора в цих місцях пропадає, пагін оголюється і надломлюється. Всихають пагони зазвичай під час плодоношення. На сильно пошкоджених плантаціях навесні можна бачити багато зламаних пагонів на висоті 10 - 15 см від поверхні грунту. Личинки з під кори переходять в грунт на окуклювання.
Особливо сильно вражуються другим поколінням ті пагони ожини і малини, які довго залишаються соковитими і зеленими. Пошкодження пагонів галицею сприяють проникненню в тканини рослин збудників грибкової хвороби - пурпурової плямистості, що викликає всихання пагонів.
Поширення пагонової галиці у стадії личинки і лялечки в нові райони відбувається з посадковим матеріалом. Закладати нові плантації незнезараженим матеріалом не варто, оскільки це призводить до сильного ураження пагонів галицею в перші ж роки життя нових насаджень ожини і малини.
Заходи боротьби такі:
1. Осіння і ранньовесняна вирізка і спалювання пошкоджених пагонів.
2. Розпушування грунту навколо рослин на глибину 6-8 см проти личинок і лялечок.
3. Мульчування грунту навколо рослин шаром 6-8 см проти вильоту галиці.
Малинова стеблова галиця поширена в багатьох районах поширення дикої і культурної ожини і малини.
Доросла комаха схожа на комарика, довжина тіла до 2 мм, чорного кольору, з коричневою спинкою і прозорими крилами. Вусики самця складаються з 20-21, у самки з 21-25 члеників. Личинка помаранчево-жовта, безнога, до 3 мм завдовжки, розвивається в веретеновидних стовщеннях в стеблах ожини і малини. Здатна знищити до 40% плодоносних пагонів, особливо в багаторічних і недоглянутих насадженнях.
У галиці однорічний цикл розвитку. Зимує в стадії личинки на стеблах (у місцях живлення). Окуклюється на стеблі в кінці весни і навіть на початку літа. На початок інтенсивного відростання пагонів вилітає галиця. Яйця відкладає біля основи бруньок молодих пагонів, купками (до 15 штук). Личинки, що вийшли з яєць переміщуюються в камбіальний шар пагона і викликають розростання його у вигляді шорстких галлів довжиною від 2 до 4 см. Галли, або нарості, іноді помилково відносять до раку стебел.
Для галиці характерна вибірковість її поширення.
Заходи боротьби: вирізка і спалювання пошкоджених пагонів восени після опадання листя або рано навесні.

Шкідники листя.

Малинова листова попелиця - небезпечний шкідник листя ожини та малини. Це найдрібніший вид з живучих на плодових чагарниках і деревах: довжина тіла близько 3 мм, вусики жовтуваті, на кінцях затемнені, дорівнюють 1,2 - 1,3 довжини тіла, на черевці забарвлення немає. Хвостик безбарвний, язикоподібний, до вершини звужений, трубочки у дорослих попелиць роздуті. Попелиці-засновниці відроджуються навесні з зимуючих яєць (на кінцях пагонів поблизу нирок). Забарвлення у них від світло-зеленого до білуватого при живленні на пагонах малини і світло-жовте - на ожині.
Слідом за розпусканням нирок попелиця поселяється на суцвіттях і верхівкових листках пагонів. Живе поодиноко малими групами на нижній стороні листя і не викликає у них помітного скручування. Листя можуть бути лише злегка вигнуті, пагони дещо деформуються. Колонії попелиці повільно зростають, поступово покриваючи зайняті місця густими щільними муфтами. Такий характер колонії спостерігається до червня, потім попелиця розсіюється і заселяє прирости поточного року (найсоковитіші тканини). Попелиця має кілька літніх поколінь. У перших поколіннях самки дрібніші, форма тіла подовжена, пофарбовані інтенсивніше, але в другу половину літа вони стають майже безбарвними, прозорими і ще сильніше дрібнішають. Вид однодомен, тобто повний цикл розвитку відбувається на малині або на ожині. Масове розмноження попелиці викликає літнє опадання листя. Падають врожаї і зимостійкість рослин. Попелиця небезпечна і як переносник вірусних хвороб ожини і малини, особливо малини чорної (жилкова мозаїка і листова плямистість).
Ожинова попелиця. Довжина тіла близько 3 мм. Трубочки короткі, товсті, в 1,4-1,8 рази довше хвостика. Це однодомний вид. Харчується на нижній поверхні листя і на кінцях пагонів. Листя скручуються, пагони нерідко викривляються. Від весни до осені розвивається в декількох поколіннях.
Заходи боротьби ті ж, що з малиною побеговой попелиць.
Плодові пагони ожини часто бувають заражені попелицями - макрозіфум фунестум - (однодомний вид, живе на пагонах, частково на нижній поверхні листя) і ситобіон фрагарія - (дводомний вигляд, мігрує на злаки, пошкоджує пагони і листя). Ці види - небезпечні переносники вірусу кучерявості. Заходи боротьби з ними ті ж, що з малиновол листовою і ожиновою попелицями.

Малинний листовий пильщик. Один з найнебезпечніших шкідників малини та ожини. Здатний знищувати до 60% листя. Перетинчастокрила комаха близько 8 мм довжиною, тіло чорне, гладке, з рідкими волосками, крила сіруваті. За літо має 3 покоління. Для розвитку одного покоління потрібно близько 35 днів.
Личинка, або псевдогусінь 20-нога, тіло волосисте, зверху темне, знизу світло-сіре, довжиною 12-14 мм, голова майже чорна (іноді жовто-бура з темною плямою). Окуклюється у світлих коконах на поверхні грунту, серед опалого листя, на стеблах кущів. На ожині і малині харчується з травня по жовтень. Листя виїдає дірками. Іноді листя грубо об'їдені з країв, або можуть бути і скелетовані. Молодим листям не харчується, перевагу надає старому - в них більше сухих речовин і розчинних вуглеводів. На початку літа псевдогусінь мешкає в нижньому ярусі листя (вони більш зрілі), потім-у середньому, а до кінця літа перебираються на листя верхнього ярусу. Зимують псевдогусені в щільних павутинних коконах серед опалого листя на поверхні грунту.
Рано навесні відбувається окуклювання, і в другій, половині травня вилітають пильщики. Яйця відкладають поблизу жилок з нижньої сторони листа, іноді в тканину листа по краях. Яйце світле. Стадія яйця триває 6-8 днів. Після виходу з яєць личинки розповзаються по листу. Спочатку вони скелетують лист, а пізніше прогризають і обгризають, як це описано вище. У спекотну погоду псевдогусені збираються на нижній стороні листя. Вони згортаються і скочуються на землю.
При високій чисельності популяції пильщика ожина і малина втрачають більше половини листового апарату. Урожай ягід знижується в поточному році. Рослини позбавлені можливості сформувати повноцінні пазушні бруньки під урожай майбутнього року. Пошкоджені молоді пагони не встигають здерев'яніти і взимку зазвичай вимерзають. Для відновлення здорової плантації потрібно не один рік.
Для боротьби з малиновим листовим пилильщиком восени розпушують грунт під кущами, мульчують її шаром 6-8 см і більше (восени і навесні). У невеликих посадках збирають псевдогусені пильщика. У літній період обприскують насадження водною суспензією тютюнового пилу або розчином карболового мила (100 г на 15 л води), або витяжкою з часнику, настоєм трав (як проти пагонової попелиці).
Малину і ожину пошкоджує ще кілька видів пильщика: малиновий шипуватий, малиновий лісової, малиновий червонополосий, малиновий строкатий, польовий малиновий пильщик. Всі вони харчуються листям, грубо об'їдають їх або залишають великі діри. псевдогусені - 18-22-ногі, тіло зазвичай блакитно-зелене або світло-зелене, голова куляста, світло-жовта або жовта, іноді з темною плямою (у малинового лісового пильщика), довжина тіла від 10 (у того ж лісового пильщика) до 20-21 см (у польового малинового і малинового червонополосого пильщика). Біологія їх у багатьох рисах схожа.
Заходи боротьби ті ж, що проти малинового листового пильщика.
Кліщі - шкідники листя ожини і малини, відносяться до класу павукоподібних, хоча помилково їх часто називають «комахами». На ожині і малині харчуються як спеціалізовані види (малиновий кліщик, малиновий волохатий кліщик), так і багатоїдні (павутинний кліщ).
Звичайний павутинний кліщ поширений повсюдно. Харчується на листках ожини, малини, смородини, агрусу, а також плодових, овочевих, квіткових культурах і різних дикорослих видах дерев і чагарників. Заражене кліщем листя жовтіє, всихається і опадає серед літа. Кліщ легко виявляється з нижньої сторони листків, крім того, там з'являється тонка павутина. На зовнішній стороні листа утворюються дрібні білі плями. Виникають вони через проколи епідермісу (шкірки) листа та висмоктування клітинного соку. У ряду сортів і різновидів ожини та малини в місцях харчування кліща виникають багряні плями, листя злегка жолобляться. У пошкоджених листях пригнічуються процеси фотосинтезу, зникає хлорофіл, пропадає зелене забарвлення, збільшується втрата води через устичний апарат. Урожай ягід падає, зменшуються прирости пагонів, деревина їх не визріває, і вони взимку підмерзають, пазушні бруньки (майбутній урожай) залишаються недорозвиненими.
Кліщ дуже дрібне тварина: розмір тіла дорослих самок - 0,35-0,45 мм, самців - 0,22-0,28 мм. Колір тіла самок влітку зеленувато-жовтий, восени-червонуватий або помаранчево-жовтий, на тілі з'являються чорні плями. У дорослих кліщів - 4 пари ніг, у личинок - 3 пари. Яйце розміром 0,14 мм, сферичної форми. Нещодавно відкладене яйце зеленувате, прозоре; пізніше воно мутніє, а перед виходом з яйця личинок набуває перловий відтінок.
Дорослі самки, ще з осені запліднені, зимують під опалим листям і рослинним сміттям, в тріщинах кори, під грудками землі, у щілинах будівель, у парниках, теплицях, сараях.
Навесні при середньодобовій температурі повітря 12 ... 13°С кліщ оживає і вже через тиждень починає відкладати яйця на нижній стороні листя ожини, малини та інших рослин. Личинки відроджуються з яєць через 5-7 днів і починають висмоктувати соки, на нижній стороні листя. Кліщ розвивається безперервно протягом усього теплого періоду.
Основні заходи боротьби зі звичайним павутинним кліщем наступні:
1. Збір опалого листя, їх тривале компостування (2-3 роки) або спалювання.
2. Розпушування грунту на глибину не менше 6-8 см.
3. Мульчування грунту навколо рослин торфоперегноем або іншим мульчирующим матеріалом на 6-8 см.
4. При температурі повітря 18°С і вище використовують препарати сірки. Для обприскування готують 1%-у суспензією (100 г сірки на 10 л води) або вапняно-сірчаний препарат (100 г сірки і 200 г вапна-пушенки на 10 л води). Для обпилювання мелену сірку розбавляють вапном або деревною золою (1:1 або 2:1).

5. Застосувують ті ж препарати, які рекомендовані для боротьби з пагонової малиною попелицею.

6. Досить ефективні водні настої луски цибулі або сухих розмелених листя козлятника східного. Беруть 20 г луски і наполягають в 1 л води 12-15 годин, проціджують настій і відразу ж використовують для обприскування рослин. Листя козлятника (100 г) наполягають в 1 л води 24 години; процідженим розчином негайно обприскують рослини. Обробку ожини та малини можна повторити через 5-7 днів. Замість листя козлятника можна брати в тій же пропорції листя борщівника, хрону, вільхи. Якщо використовуються сирі рослини (обов'язково в подрібнений вигляді), то дозування збільшують в 2-2,5 рази.
Малинний клещік поширений в садах європейської частини країни. Має дві пари ніг, форма тіла подовжена, червоподібна, колір - білий або світло-жовтий, довжина близько 0,15-0,2 мм. Зимують дорослі самки під лусочками бруньок. Під час розпускання бруньок клещік поселяється на нижній стороні листя. При високій чисельності кліщика припиняється ріст жилок, вони викривляються, лист деформується, виникає безліч складок (гофрованість листа). Пропадає хлорофіл, листя знебарвлюються, покриваються помітними зверху маслянистими плямами неправильної форми. На нижній стороні листа їм поводься відповідно ють світлі плями (місця харчування кліщика). Плями нагадують вірусну мозаїку, і їх нерідко приймають за симптоми вірусного захворювання.
Заходи боротьби ті ж, що і з звичайним павутинним кліщем.
Малинний волосиста клещік. Розмір тіла 0,2 мм, форма червоподібна, колір білуватий, дві пари ніг. Живе на нижній стороні листа. Зверху аркуша у відповідних місцях з'являються опуклості. В іншому волосиста клещік нагадує малинного кліщика.
Заходи боротьби такі ж, як з малини клещіком.
Шкідники нирок, бутонів, квіток і ягід
Малина почковая моль мешкає на малині і ожині. Передні крила метелика пурпурно-коричневі, з яскравими жовтими плямами і цяточками, два найбільш великих плями розташовані по задньому краю. Задні крила сірі, одноколірні. Розмах крил досягає 11-14 мм.
Яйце округло-плоске, спочатку молочно-жовтуватого кольору, потім буро-червоне. Гусениця червона, з чорною головою, грудним і анальним щитками, довжина тіла 7-9 мм. Лялечка світло-коричнева, довжиною 9 мм, з боків останнього сегмента розташоване по одному короткому виросту. Перед окукливанием гусениці плетуть з шовковистих ниток павутинний щільний білий кокон. У таких коконах моль зимує під корою або біля основи стебел малини та ожини. Навесні гусениці залишають кокони, вповзають вгору по побіжу, ближче до його вершини, і вбуравливаются в нирки (рис. 11). Одна гусениця виїдає вміст всередині у декількох нирок, зазвичай найбільших. Отвори в нирках зашпаровують екскрементами.
У середині травня жуки виходять і живляться спочатку молодими листочками, ще складеними уздовж головної жилки, виїдаючи в них дірки. Потім перелітають на квітки кульбаби, черемхи, плодових дерев. Скупчуються на квітках у великій кількості і виїдають тичинки і маточки. Після цього вони поселяються на ожині і малині, виїдають бутони, готові розкритися, а також квітки, в яких з'їдають нектарники. Самка навесні починає відкладати яйця (36-40 штук) між тичинками і на верхівки зав'язі. Личинки з'являються через 8-10 днів, харчуються між чашолистками і маточками, а потім впроваджуються в плодоложе, роблять у ньому ходи, об'їдають кістянки, від чого вони не розвиваються. Ягоди бувають потворними, дрібними, тьмяним, швидко загнивають. У вологі роки і на перезволожених ділянках пошкоджених ягід завжди буває більше.
До моменту дозрівання ягід личинки залишають їх і зариваються в грунт під кущами, віддаляючись до 50 см від втечі, де заляльковуються і перетворюються на жуків, зимують у грунті. Малиновий жук розвивається в одному поколінні.
Заходи боротьби:
1. Низька вирізка і спалювання старих пагонів восени або ранньою весною.
2. Збір і спалювання або компостування рослинних залишків, зібраних під кущами ожини і малини.
3. Регулярна перекопування грунту під кущами і в міжряддях.
4. Мульчування грунту під кущами шаром 6-10 см.
5. У невеликих садах жуків збирають, струшуючи їх з кущів на поліетиленову плівку, клейонку, брезент тощо Жуков висипають у відро з водою, розбавленою гасом, де вони незабаром гинуть. Збір жуків повинен проводитися на всіх ягідниках в саду, так як вони легко переходять з одного ягідної культури на іншу.
6. Урожай ягід збирають у кошики, дно яких обшите мішковиною або іншим матеріалом, щоб жуки, вибираючись з ягід, що не провалювалися через дно кошика на землю.
7. Використання рослинних препаратів, рекомендованих проти гусениць, кліщів і попелиць, для обприскування насаджень у фазу бутонізації за 1-2 тижні до початку цвітіння.
Малинно-суничний довгоносик (квіткоїд) поширений в європейській частині країни і в Сибіру. Шкодить малині, ожині, суниці, полуниці, шипшині, троянді, лапчатке, гравілату. Чорний невеликий жук (2-3 мм) в тонких сірих волосках, щиток і груди з боків у густих білих волосках. Головотрубка, або хоботок (тому жука називають ще слоником), длиннее голови й переднеспінки, разом узятих, стегна з маленьким зубцем. Вусики колінчасті. Яйце кругле, перлинно-біле. Личинка біла, безнога, з жовтуватою головою. Лялечка білого кольору.
Зимують статевонезрілі жуки під листям і грудками грунту. Після зимівлі жуки додатково харчуються молодими листочками, черешками, бутонами. Потім після спарювання самки починають відкладати по одному яйцю в бутон. Вони вигризають збоку бутона невелике поглиблення, відкладають у нього яйце і закривають отвір зовні пробкою зі своїх екскрементів. Зробивши це, самка надкушує цветоножку під бутоном; незабаром квітконіжка надломлюється, бутон деякий час висить, а потім падає разом з яйцем або знаходиться в ньому личинкою. Трапляється, що бутон засихає, повисаючи на надкушеною квітконіжці, тоді личинка в ньому гине. Одна самка жука пошкоджує до 100 бутонів. Стадія яйця триває близько тижня. Відроджені личинки живуть і харчуються в бутонах близько 3-3,5 тижня, в них і заляльковуються. Стадія лялечки триває 1-2 тижні. З другої половини липня з'являються молоді жуки. Вони жадібно харчуються листям малини, ожини, суниці, троянди, шипшини (наїдається жировий запас для зимівлі), а через 2 тижні йдуть у грунт на зимівлю.
Заходи боротьби такі ж, як з малини жуком. Крім того, при сильному зараженні ожини та малини необхідно провести два обприскування рослин 10%-м концентратом емульсії карбофосу (60 г на 10 л води) на самому початку фази бутонізації і ще раз через тиждень, але не пізніше ніж за 5 днів до початку цвітіння . Третє обприскування карбофосом в тих же дозуваннях бажано виконати в кінці липня - перших числах серпня проти молодих жуків нового покоління. Цим прийомом вдається знизити чисельність зимуючих жуків. Одночасно треба вести хімічний захист всіх культур, ушкоджуваних жуком (суниці, полуниці, шипшини, троянди тощо).

• Наступна >